Твори: оповідання, романи, листи, щоденники
- Автор: Кафка Франц
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-008-4
- Переводчик: Алексей Потапович Логвиненко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники». Краткое содержание книги:
Це найповніше видання творів Кафки українською мовою.
* * *
Франц Кафка
(3.07.1883—3.06.1924)
Австрія (Австро-Угорщина)
Франц Кафка (нім. Franz Kafka) — один із найвидатніших німецькомовних письменників XX ст. Його твори, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом, є унікальним явищем у світовій літературі. «Могутність Кафки безсумнівна», — стверджував Х.-Л. Борхес. Батько письменника походив з чеськомовної єврейської громади, а мати — Юлія (Льови) — з німецькомовної. Сам Кафка писав німецькою, хоча добре знав і чеську, й французьку. Обидва його молодші брати померли, не досягти дворічного віку, а сестри — Еллі, Валлі та Отла — загинуть у гітлерівських концтаборах. Закінчивши Празький Карлів університет, Кафка отримав ступінь доктора права і працював на скромних посадах у страховому відомстві до 1922 р. Робота його завжди обтяжувала. На першому плані залишалася література, яка «виправдовувала все його існування». Через ранній розрив з батьками Кафка був змушений вести дуже скромний спосіб життя, що наклало відбиток на його психологію і здоров’я. Аскетизм, самоосуд та хворобливе сприйняття дійсності — усі ці якості яскраво проступають у його знаменитому «Листі до батька». Кафка помер від сухот. Передсмертні його слова такі ж дивні, як і життя: «Лікарю, дайте мені смерть, бо інакше ви вбивця». За життя він опублікував три збірки новел: «Споглядання», «Сільський лікар», «Голодомайстер» та кілька оповідань. Головні твори — романи «Америка», «Процес» та «Замок» — залишилися незавершені і побачили світ уже після смерті автора, всупереч його останній волі. Це перше в Україні ґрунтовне зібрання творів Кафки, здійснене трьома знаними майстрами перекладу.
Ґреґор перевів погляд на вікно, і від того, що погода така погана, — чути було, як тарабанить дощ по блясі на підвіконні, йому стало зовсім сумно. «А що, коли б я ще трохи поспав і забув усі химери», — подумав він. Але про це годі було й згадувати, бо він звик спати на правому боці, а в теперішньому своєму стані не міг перевернутися. Хоч як він борсався, щоб перекинути своє тіло на правий бік, воно щоразу перекочувалося назад на спину. Він спробував, мабуть, усоте заплющити очі, щоб не бачити, як дриґаються його лапки, і перестав аж тоді, коли відчув у боці незнаний ще, легенький, тупий біль.
«О Боже, — подумав він, — який важкий фах я собі вибрав! День у день дорога. І так доводиться хвилюватись набагато більше, ніж на тій самій роботі дома, а тут ще ця жахлива їзда, морока з пересадками, нерегулярна, погана їжа, щораз нові люди, з якими ніколи довше не побудеш, ніколи не заприязнишся. А хай йому чорт!» Ґреґорові злегка засвербів живіт: він повільно підсунувся вище на подушку, щоб легше було підвести голову, знайшов свербляче місце, вкрите незрозумілими йому білими цятками, і хотів почухатися однією лапкою, проте зразу відсмикнув її, бо по шкірі пішов мороз.
Він знову ліг як лежав. «Отак щодня вставати вдосвіта, то можна зовсім отупіти, — подумав він. — Людині треба висипатися. Інші комівояжери живуть, як жінки в гаремі. Коли я, наприклад, десь перед обідом повертаюся до готелю, щоб переписати укладені угоди, ці панове ще тільки снідають. Хай би я спробував так у свого шефа: миттю вилетів би з роботи. А втім, хтозна, може, мені було б і краще. Якби я не тримався місця через батьків, то давно б кинув його; пішов би просто до шефа й сказав би йому геть усе, що думаю. Він би, мабуть, упав зі своєї конторки! Дивна звичка — розмовляти зі службовцем згори вниз, сидячи на високій конторці. А підійти треба впритул, бо шеф недочуває. Ну, ще не все втрачено: як тільки я зберу грошей, щоб сплатити йому батьків борг — на це треба п’ять або й шість років, — то неодмінно так і зроблю. І буде по всьому. А поки що треба вставати, бо мій поїзд відходить о п'ятій».
І Ґреґор глянув на будильника, що цокав на скрині. Боже! Було пів на сьому, і стрілка неухильно рухалася далі, навіть перейшла за половину, наближалася вже до сорок п’ятої хвилини. Може, будильник не дзвонив? З ліжка було видно, що він наставлений на четверту, тож неодмінно мав подзвонити. Так, але ж хіба можна не почути деренчання, від якого аж меблі дрижать? Виходить, що спав він хоч і не дуже спокійно, але, мабуть, міцно. Що ж тепер робити? Наступний іде о сьомій; щоб на нього встигнути, треба стрімголов бігти на станцію, а зразки ж іще не запаковано, і сам він аж ніяк не почувається бадьорим і моторним. І якби він навіть устиг на поїзд, однаково шеф буде лаятися, бо їхній кур’єр чекав на п’ятигодинний і давно вже повідомив про його прогул. Бо то такий шефів підлабузник, що нізащо не промовчить. А чи не зголоситися хворим? Ні, дуже незручно, та й підозріло, бо Ґреґор за свою п’ятирічну службу ще ні разу не хворів. Шеф неодмінно привів би лікаря з лікарняної каси, почав би дорікати батькам ледачим сином, не слухав би ніяких заперечень і послався б на лікаря, який узагалі всіх людей вважає за цілком здорових, тільки лінивих. Зрештою, хіба в цьому випадку він не мав би слушності? Справді, Ґреґор був тільки надто сонний, хоч і пізно встав, а так почував себе цілком добре і навіть дуже хотів їсти.
Поки він усе це швидко обмірковував, ніяк не зважуючись устати з ліжка — будильник саме пробив три чверті на сьому, — у двері в головах у нього обережно постукали.
— Ґреґоре! — почувся голос: це була мати. — Уже сорок п’ять хвилин на сьому. Хіба ти не будеш їхати?
Лагідний материн голос! Та він злякався, коли почув свою відповідь. Це був безумовно його колишній голос, але з домішком якогось болісного писку, що йшов ніби десь зсередини і що його годі було стримати. Через те слова можна було збагнути тільки першої миті, потім вони зливалися, ставали зовсім незрозумілими. Ґреґор хотів відповісти докладно і все пояснити, та за таких обставин сказав лише:
— Чую, чую, мамо, я вже встаю.
Мабуть, крізь дерев’яні двері зміна в Ґреґоровому голосі була непомітна, бо мати заспокоїлася і, човгаючи капцями, відійшла. Але ця коротка розмова звернула увагу всієї сім’ї на те, що Ґреґор чомусь і досі вдома, тож через хвилину в інші двері постукав уже батько — легенько, проте кулаком.