Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії
- Автор: Шей Тони
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-255-0
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Ценные бумаги и инвестиции
Электронная книга - «Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії». Краткое содержание книги:
«Доставка щастя» — розповідь про великі гроші, велику дружбу і щире людинолюбство; коли за сім’ю є не лише кревні родичі, а й працівники, клієнти і навіть конкуренти. Це історія про хист людини щомиті наповнювати своє життя сенсом, надавати йому елементів інтриги задля особистого щастя і щастя людей, які тебе оточують; викладатися на повну — хай то буде вчасна доставка замовлення клієнтові чи підкорення Кіліманджаро.
Тоні Шею вдалося створити величезне товариство однодумців, справжніх друзів і фанатів своєї справи, людей, які, «доставляючи щастя» іншим, роблять щасливими і себе.
Потім з’ясував, що поки я проводив час за переглядом телепрограм, решта студентів в моєму гуртожитку відтягувалися на повну — то поцуплять із жіночого санвузла весь туалетний папір, то перетворять комендантську ванну на величезний чан із гарячим чаєм (коменданта такі витівки не дуже тішили).
Я побудував свій розклад так, що мав заняття лише в понеділок, середу і п’ятницю, з 9:00 до 13:00, а по вівторках і четвергах був цілком вільний. Теоретично — начебто класно, та річ у тім, що я «сова», і на практиці в мене вийшов дивний сорокавосьмигодинний графік: тридцять дві години я не спав, а потім шістнадцять годин поспіль відсипався.
У дні занять, о 8:00 ранку дзвонив мій будильник, і його дзеленчання було для мене найогиднішим звуком на світі. Я раз по раз глушив його і казав собі, що не надто согрішу, пропустивши першу пару, а конспект — його можна у когось списати. Згодом, коли минала година, я переконував себе, що як не страшно пропустити першу пару, то чому б не зробити так само і з другою? І пропускав її теж. Коли наставала пора збиратися на третє заняття, я міркував так: дві пари ти вже пропустив, то невже тобі забракне духу пропустити й третю? І пропускав, не вагаючись. Коли ж урешті-решт приходила пора останнього на сьогодні заняття, я висував убивчий аргумент: немає ніякого сенсу йти на одне-однісіньке заняття, коли решту ти вже прогуляв. Загальний виграш від відвіданої пари не покривав зусиль, пов’язаних із підійманням із ліжка і походом на ту-таки пару.
Коротко резюмую: ще на першому курсі я так знахабнів, що геть перестав відвідувати заняття. А оскільки я ніколи не спішив чимскорі-ше зірватися з ліжка, мені було ліньки також приймати душ і плентатися до їдальні. Як наслідок, удень я харчувався локшиною швидкого приготування, зате не пропустив жодної серії «Днів нашого життя»[5].
Той рік здебільшого пішов на спілкування з друзями, які мешкали в тому ж гуртожитку, що і я. Гуртожиток називався «Кенедей Ей». Ми довго дивилися «ящик», грали у відеоігри і так само довго вели різні розмови. Згадавши своє видавниче минуле, я вирішив створити «Вісник Кенедея Ея». Ядро всієї гоп-компанії, яка мешкала в гуртожитку, складала тусовка осіб із п’ятнадцяти, ми були справжні не-розлийводи. Більшість із нас так і не знайшли собі друзів за межами цього кола, і ми примудрилися підтримувати дружні стосунки всі чотири роки навчання у коледжі.
Як і в старших класах школи, я волів сидіти за завданнями якнайменше, але одержувати за це високий бал. З навчальних дисциплін обрав «американську мову жестів», «лінгвістику» і «мандаринський діалект китайської» (у родині ми й так спілкувалися китайською). Щоб виконати одну з основних вимог, я записався на курс вивчення Біблії. Великим плюсом цього курсу було те, що на ньому ніколи не задавали домашніх завдань, за які виставляли б оцінки, і з часом я просто перестав туди ходити. А мінусом — те, що оцінка за цей курс виставлялася за результатом іспиту, до якого я абсолютно не був готовий, адже за весь час викладання цього курсу жодного разу не сів за підручники, що мав би їх читати впродовж семестру. Підозрюю, що за роки навчання в коледжі найкраще я опанував уміння відкладати все на потім.
За два тижні до іспиту з цього предмета викладач оголосив сто тестових запитань. Нам пояснили, що кожен отримає п’ять запитань, обраних навмання, і нам потрібно буде на кожне дати письмову відповідь на кілька абзаців.
Було фізично неможливо втиснути у два тижні те, що ми повинні були прочитати за семестр, але й провалювати іспит я аж ніяк не хотів.
Кажуть, що біда всього навчить. У Гарварді за допомогою комп’ютера ми могли підключатися до електронних інформаційних груп, еквівалента Е.Д.О., що ми з ним вовтузились у школі. В одній такій групі я дав оголошення, запрошуючи всіх студентів-гарвардців, які вивчали Біблію в рамках навчального курсу, приєднатися до цієї найбільшої з усіх на той момент студентських груп (найбільшої, бо її віртуальний характер знімав усі обмеження на кількість учасників).
Кожному зацікавленому студентові я видав для ретельної розробки по три теми з числа сотні запитань, що мали бути на іспиті. І кожен з тих студентів мав вислати мені на електронну пошту свої відповіді — самі тих кілька параграфів, що він написав би їх, отримавши на іспиті. Отримавши ті відповіді, я збирався звести їх в одне ціле, розмножити на ксероксі, зшити в теки, а потім продавати по двадцятці за штуку. Придбати їх могли б лише ті, хто вніс свою лепту у вигляді трьох опрацьованих запитань.
5
«Дні нашого життя» (англ. Days of our Lives) — американський телесеріал, що транслюється на каналі NBC від 8 листопада 1965 року.