Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор

Однак хоч Ленін і поділяв більшовицьку антипатію до селян як до «архаїчного елементу» в Росії, його головною турботою було знайти до них підхід із марксистських позицій, виробити тактику використання їх у проміжний період перед їхнім зникненням з історичної сцени і вирішити питання організації сільського життя після того, як більшовицька партія візьме владу. Згідно з марксистськими постулатами, головний момент майбутнього розвитку полягатиме в конфронтації між новим (для часів становлення марксизму) робітничим класом і капіталістичними власниками промисловості. В кожному розвиненому суспільстві в міру його дальшого поступу населення концентруватиметься переважно в цих двох провідних категоріях із проміжними, або «дрібнобуржуазними», елементами. До цих елементів відносилося селянство, яке мало тенденцію поповнювати пролетаріат (у міру того, як воно пролетаризувалося), але водночас схилялося до капіталістів, оскільки залишалося приватновласницьким.

За винятком цього класового аналізу, Маркс приділяв незначну увагу суто аграрним питанням. Але чітко дав зрозуміти, що передбачає зникнення в соціалістичному суспільстві протиріч між містом і селом. Він твердив про перемогу капіталізму на селі (після чого шляхом пролетаризації села тут мав перемогти соціалізм) і в той же час уважав, що всі селяни разом були як «лантух картоплі», оскільки ізольованість індивідуальних господарств перешкоджала розвитку в них будь-яких справді соціальних відносин.

Курс, що його треба було запроваджувати на селі після перемоги марксизму, визначався в «Маніфесті комуністичної партії», де висувалися такі вимоги: «Експропріація земельної власності…поліпшення земель за загальним планом… утворення промислових армій, особливо для землеробства… поєднання землеробства з промисловістю, сприяння поступовому усуненню відмінності між містом і селом». Під цим Маркс та Енгельс розуміли: на селі, як і в місті, відбудеться концентрація виробництва та найманої робочої сили, аж поки сільське господарство не стане чимось на зразок сільської фабрики. На думку марксистських економістів, що орієнтувалися на місто, дрібне виробництво в будь-якому разі не мало змоги довго протриматися, не кажучи вже про процвітання. За словами Девіда Мітрані, Маркс і його послідовники дивилися на селянина «з огидою, в якій зневага городянина до всього сільського та критичне ставлення економіста до дрібного виробництва поєднувалися з озлобленням колективіста-революціонера проти уперто індивідуалістичного землероба».