Таємниця одного дiаманта

Вiн не трусився вiд страху – був упевнений, що розбiйники грабують i позбавляють життя лише багатiїв. Про випадковi стрiли чомусь не подумав. Але рiчковi розбiйники нiкого, крiм нього, не бачили. З усiх подорожнiх лише вiн був на виднотi – сидiв на вершечку щогли, мов пташка, припнута до жердини. Це розлютило напасникiв. Стрiли одна за одною впивалися в щоглу бiля його нiг, свистiли над головою, лоскотали пiр'їнами по руках i по ногах, порвали сорочку, порiзали вiстрями холошi штанiв.

Зрештою стрiли прошили б хлопця, та трапилася халепа – товстун Джафар рвонувся до своєї каюти, зачепив паку з бавовною, перекинув корчагу з олiєю, i все те гепнулося на розпечену жаровню!

Мить – i густий чорний дим заклубочився вгору, закрив вiд стрiльцiв хлопчика. Жовтий вогонь масними язиками обхопив паку з бавовною.

– Пожежа,! – заволав капiтан i, не зважаючи на стрiли, вискочив iз схованки i скинув у воду палаючу бавовну. За ним, ледь не плазуючи, прибiг кухар i, голосно лаючись, обпiкаючи собi руки i лице, пiдхопив напiврозбиту корчагу з олiєю. i перекинув за борт. Хтось iз матросiв теж отямився, зiрвав повсть iз Джафарової каюти i кинув її на палаючу олiю.

Рiчковi грабiжники, побачивши переполох на сафiнi, щосили завеслували до мандрiвникiв. Але вони не розрахували – олiя розпливлася по водi, наздогнала тлiючу паку. I пiдхопилося вгору над водою жовтими й червоними крилами полум'я. Швидка течiя на зворотi витягла серпом палаючу олiю. А вiстря серпа за якусь мить торкнулося заростей касабу.

Мить – тогорiчнi сухi стеблини очерету засвiтились жовтими свiчками, затрiскотiли, зачадiли тонкими смужками бiлого диму.

Малому текли сльози, вiн чхав i кашляв, але не злiзав зi щогли – хотiлося побачити, що ж буде далi?! Що вчинять рiчковi розбiйники, як дiятимуть тюрки? На крик свого шейха напасники вдарили лопатями просмолених весел i миттю зникли за пеленою бiлого диму. Той дим густо, мов сметана, що виливалася iз глека, слався над темною водою. Дим прикривав втечу розбiйникiв краще, нiж вранiшнiй туман їх напад.

Сходило сонце десь за очеретяними стiнами i рожевiло хмари їдкого диму.

А полум'я проривалося все далi й далi у нескiнченнi зарослi очерету-касабу, вибухало клубами густого диму.

Алi сидiв на щоглi i споглядав, як пожежа розповзається, вибухає у правiчних болотяних нетрях. З вiдчайдушним криком вгору злiтали зграї птахiв. Їх розпачливий крик заглушував навiть трiск очерету та гоготiння вогню. Маленькi пташки спалахували оранжевими квiтками i падали вниз у густий дим.

Алi вчепився за щоглу, що аж нiгтi побiлiли, i все дивився, дивився.

Вiн отямився лише тодi, коли внизу смикнули линву i боляче вдарили нею по п'ятах.

– Гей ти, мавпо! Ану злазь! Хто прибиратиме?! – волав унизу кухар, задерши червоне обличчя iз залишками смаленої бороди.

Хлопчик напружився i, висмикнувши кiлька стрiл, узяв їх у зуби. Iншi стрiли глибоко вп'ялися, i вiн не змiг їх навiть розхитати. I ставив на них п'яти, як на щаблi драбини…