Старі люди

— Не скачи, вже надто зимно, — зупинилася біля нього Марта.

— А хто мені заплатить за то, шо зимно? — вишкірився хлопець, прикидаючи, звідки йому краще стрибати.

— Скільки? — поцікавилась Марта.

Той не розгубився. Розвернувся до неї лицем, тоді виліз на поручні і спитав, лукаво всміхаючись:

— А скіко дасте?

— П'ятдесят.

Хлопець змахнув руками.

— Сто! — сказала Марта.

Туристи невдоволено загуділи.

— Навіть сто п'ятдесят, — зітхнула з полегшенням благодійниця, зрозумівши, що перемогла. Хлопчисько перерахував гроші і, поки не пізно, зник.

Обідали ми в ресторані «Гуцульщина». Здавалося, що про божевільну багатійку чутки рознеслися по цілому містечку. Офіціанти готові були пережовувати принесені м'ясце й палюшки, зготовані спеціально на Мартине замовлення, і класти вже пережоване їй до рота. На нашому столі не залишалося вільного місця, але деруни з грибною підливою, запечена з яблуками качка, грецькі, французькі салати, тушковані овочі, кілька різновидів вареників, борщі, печеня по-гуцульськи, морозиво зі свіжими фруктами, чаї, коньяки і вина все з'являлися і з'являлися, офіціанти підсунули до нас ще один стіл, застеливши його вишитим обрусом. Запалили свічки. Люди за сусідніми столами обертались із зацікавленням і осудом.

Я помітив, як вусата адміністраторка, не зводячи з нас свого швидкого і хитрого погляду, кудись потелефонувала, і хвилин за двадцять до залу завалила ціла банда народних музик зі скрипками та бубнами, з цимбалами, сопілками, і навіть однією трембітою.

— Всебічний розвиток, — ні в тин ні в ворота вдоволено сказала Марта. Напевно, вона мала на увазі багатогранність обслуговування і універсальні таланти яремчанських умільців. Вихиливши сто грамів перцівки, Марта додала:

— Квінтесенція гуцульської культури.

Музики вишикувалися півколом біля наших столів, лисий, з прилиплим до голого черепа брудним і мокрим від поту пасмом жалюгідного волосся чолов'яга в розхристаній, вже не першої свіжості вишиванці з полтавським орнаментом, який, видно, був художнім керівником колективу, жагуче стрельнув на Марту очима, і, відрахувавши «йден, два, три, штири!», вшкварив на скрипці коломийку.

Офіціанти на чолі з адміністраторкою, затаївши подих, згрупувалися в кутку і спостерігали за нашою реакцією. Мартина поведінка виправдала всі їхні сподівання. Вона начепила собі на голову ниніпридбаний солом'яний капелюх із написом Marlboro і кинулася в тан. До неї з-за сусіднього столу приєдналися сивий дідок з коштуром та чоловік середнього віку, який, судячи з подібності, доводився дідові сином. Їхні супутниці невдоволено спостерігали за дійством.

Звідкись виринула дрібненька дівчина з чималим горбатим носом, чорними очима і чорним волоссям. В руках тримала синього кольору мікрофон для караоке. Кульгавий дідок підхопив Марту за стан, і вони закружляли навколо нашого столу.