Вісім. Жіноча мережева проза

Цікаво, як би виглядав ритуал перед відходом у вічність? Мабуть, ускладнювати не довелося б. Досить було би тричі відректися життя за присутності свідків. І амінь.

І робота б така була — професійний евтаназер.

Урочисто ридаю, схлипуючи в такт хвилям.

… dream revolution

Несподівано ввійшов у моду канібалізм. Щоб зробити мені приємно, Адам замовив багато людського м'яса; м'ясо привезли в невеличкій вантажівці і скинули посеред хати.

Замовлений делікатес не мав вигляду апетитного філе в поліетиленовому упакуванні чи напівзготованого фаршу. То все були гарні, засмаглі (точніше, запечені до золотистої скоринки, як пояснив продавець), скорчені в зародковій позі тіла молодих хлопців. Я тримала в руках виделку з ножем і не могла зважитися проштрикнути литку одного з юнаків. «Як живий, тільки спить», — подумала я і почала розглядати його обличчя.

Ми вирішили їх поховати.

Але раптом хлопець, литку якого я мало не розрізала, заворушився і встав.

За ним прокинулися й інші. Усі дванадцятеро виявилися живими. З гарно запеченими, але ще життєздатними внутрішніми органами.

Мабуть, треба проблюватися. Або висповідатися. Зрештою, це майже те саме.

Мила,

типа м'ятаєш,

Якми кров'юри гали,

Рани

Розлази лисьнавстіж,

Болілизу бні

Канали…

…ритмічно гупає в скронях десь вичитаний вірш (Б. Г. Мотова). Я не можу блювати, в мене немає блювотного рефлексу, в мене резус мінус, в мене спадковий брак ензимів для розщеплення алкоголю, деформована ліва нирка, скривлений середній палець на нозі, перетиснута судина на шиї, заражена гепатитом «В» кров, вісім сережок у тілі, фарбоване волосся, і взагалі, я — істеричка!