Служивий мечник
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Служивий мечник». Краткое содержание книги:
Цей переклад продовжує зухвалий експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість друкувалася у складі антологій, тому обкладинка взята з коміксу, створеного за нею ж.
Стежте за перекладом «Пісні льоду та вогню», дивіться останні версії текстів на сторінці перекладача: http://stormlander.kroogi.com/user/gallery.
Сем Горбик постелив у льосі вісім солом’яників, і коли усі набили кендюхи, то відразу вляглися спочивати. Беніс затримався рівно настільки, аби виплюнути Дункові своє презирство.
— Пан Лантух мав би гойдати якомога більше селянських дівок, поки ще мав якесь сім’я у старих яйцях. Якби він гарненько засіяв свої лани байстрюками, то зараз ми б, може, мали собі якогось путящого вояка.
— Звичайне собі селянське рушення. — На службі в пана Арлана Дунк передивився такого війська вдосталь.
— Еге ж, — відповів пан Беніс. — Тижнів за два вони б, може, звикли твердо стояти проти таких самих селян. Але проти лицарів?…
Він струснув головою та сплюнув на підлогу.
Колодязь Стояку розташувався у найнижчому підвалі — темній келії зі стінами з землі та каменю. Саме там дружина Сема Горбика вимочувала, відтирала та відбивала одяг, перш ніж нести його на дах висихати. Великі кам’яні ночви служили також і купільницею. Аби зробити собі купіль, треба було натягати води відром з колодязя, зігріти на вогні у великому чавунному казані, випорожнити казана у ночви, а тоді почати все знову. Казан вміщав чотири відра, а ночви — три казани. Поки зігрівався третій казан, вода з першого лишалася ледь теплуватою. Пан Беніс казав, що він такий клопіт бачив у могилі, тому ряснів вошами та блохами й смердів, як старий сир.
Дунк хоча б міг звернутися за допомогою до Яйка, коли відчував нагальну потребу помитися — ось як сьогодні увечері. Хлопець тягав воду мовчки й похмуро, а поки вона грілася, не казав ані слова.
— Яйку? — спитав Дунк, поки скипав останній казан. — Що трапилося?
Коли Яйк не відповів, Дунк попрохав:
— Допоможи-но мені з казаном.
Удвох вони перетягли його з вогню до купелі, намагаючись не обляпатися.
— Пане, — раптом спитав малий, — як гадаєте, що хоче зробити пан Явтух?
— Розібрати загату і відбити Вдовициних людей, якщо вони спробують нам завадити.
Він говорив гучно, бо поруч плюскала вода. Білою завісою здіймалася пара, від якої обличчя аж пашіло.
— В них щити виплетені з гілля, пане. Спис або стріла з арбалета прохромить їх наскрізь.
— Коли вони будуть готові, ми знайдемо їм щось із обладунків. — На більше годі було сподіватися.
— Їх усіх можуть повбивати, пане. Гак-Байрак іще наполовину хлопчина. Віл Ячмінь хоче одружитися, щойно прийде септон. А Великий Роб не відрізняє лівої ноги від правої.
Дунк впустив порожній казан, і той гепнув на втоптану земляну підлогу.
— Рогер з Грошодубу загинув на полі Червонотрав’я ще молодшим за Гака-Байрака. У війську твого батька були й одружені чоловіки, й такі, що ніколи раніше не цілували дівчат. А сотні з них, ба навіть тисячі, не розрізняли лівої ноги від правої.
— То інша справа, — уперся Яйк. — То була війна.
— Зараз теж. Така сама, тільки менша.
— Менша й дурніша, пане.
— Це не тобі судити і не мені, — відповів Дунк. — Їхній обов’язок — піти на війну, коли пан Явтух накаже… і загинути, якщо вже така доля.
— Тоді дарма ми давали їм імена, пане. Як загинуть — буде тяжче їх оплакувати.
Він болісно скривився.
— А от з допомогою чобота…
— Ні. — Дунк став на одну ногу, щоб стягнути власного чобота.
— Гаразд, але ж мій батько…
— Ні. — Другий чобіт полетів туди ж, куди й перший.
— Але ми тоді…
— Ні.
Дунк стягнув через голову просяклу потом сорочку і кинув її Яйкові.
— Попроси жінку Сема Горбика, щоб випрала.
— Попрошу, пане, але ж…
— Я сказав — ні. Тобі дати ляща у вухо, щоб краще чув?
Дунк розшнурував штани. Під ними нічого, крім Дункового тіла, не було — у спеку не дуже кортіло вдягати ще й підштанки.
— Це добре, що ти дбаєш про Гака, Гака, Гака і решту, але чобіт — то на крайню скруту.
Скільки очей має пан Кровокрук? Тисячу, і ще одне.
— Що казав тобі батько, коли відпускав служити мені зброєносцем?