Оповідання про Шерлока Холмса
- Автор: Конан Дойл Артур
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00703-3
- Переводчик: Микола Андрійович Дмитренко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Оповідання про Шерлока Холмса». Краткое содержание книги:
Вони помчали, а я заходився розв’язувати питання: податись мені слідом за ним чи ні, як раптом з провулка вилетіло гарне маленьке ландо; пальто в кучера було застебнуте тільки на половину гудзиків, краватка з’їхала аж під вухо, кінці ремінної збруї не було засилено в пряжки. Не встиг він зупинитись, як із дверей будинку прожогом вибігла Айріні Едлер і скочила в ландо. Я побачив її лише на мить, але це була справді чарівна жінка з обличчям, за яке мужчина здатний віддати життя. «До церкви святої Моніки, Джонсе! — вигукнула вона. — Півсоверена, якщо доїдете за двадцять хвилин!»
— З такої нагоди, Вотсоне, не можна було не скористатися. Та я не знав, що робити: бігти слідом за ландо чи скочити на зап’ятки, — аж ось на вулиці з’явився кеб. Візник із сумнівом подивився на моє лахміття, але я, не чекаючи, коли він мені відмовить, скочив у кеб. «До церкви святої Моніки, — сказав я. — Матимете півсоверена, якщо доїдете за двадцять хвилин». Була без двадцяти п’яти дванадцята, і я, зрозуміло, здогадувався, в чому справа.
Ми їхали чимдуж. Здається, я ще ніколи не їздив з такою швидкістю, але тих двох ми не наздогнали. Коли я під’їхав до церкви, двоколісний екіпаж і ландо зі змиленими кіньми вже стояли біля дверей. Я заплатив візникові й поспішив у церкву. Там не було нікого, крім тих, за ким я їхав, і священика в стихарі, який, здавалося, в чомусь їх переконував. Усі троє стояли коло вівтаря. Наче відвідувач, що забрів у церкву знічев’я, я почав прогулюватись у боковому проході між лавами. Раптом, на превелике моє здивування, трійця біля вівтаря обернулась у мій бік, і Годфрі Нортон щодуху кинувся до мене.
«Слава богу! — вигукнув він. — Ви нам підходите. Швидше! Швидше!»
«А в чім річ?»
«Швидше, чоловіче, швидше, залишилося всього три хвилини, бо інакше все буде незаконно!»
Мене майже потягли до вівтаря, і я, не встигши зрозуміти, що трапилось, уже бурмотів відповіді, які мені підказували, присягався в речах, про які не мав анінайменшого уявлення, і взагалі допомагав навіки одружитися Айріні Едлер, дівиці, й Годфрі Нортону, холостякові.
З усім було покінчено за хвилину, і ось уже мені з одного боку дякував джентльмен, з другого — дама, а священик, що стояв перед мене, аж сяяв. У безглуздіше становище я ще ніколи в житті не потрапляв. Я й сміявся так тільки тому, що згадав усе це. Здається, в них було щось негаразд із дозволом на шлюб без оголошення, а священик рішуче відмовився вінчати їх без хоч якогось свідка, тож моя щаслива поява позбавила жениха необхідності йти на вулицю запрошувати для цього першого-ліпшого перехожого. Молода дала мені соверен, і я маю намір носити його на ланцюжку свого годинника на згадку про цю подію.
— Справа несподівано повернула на інше, — зауважив я. — Що ж було далі?
— Так от, я зрозумів, що над моїми планами нависла серйозна загроза. Скидалось на те, що молоді збираються негайно виїхати за кордон, а це зобов’язувало мене вжити зі свого боку якнайшвидших і найенергійніших заходів. Однак біля церковних дверей вони роз’їхалися: він — у Темпл, вона — додому. «Я приїду в парк, як завжди, о п’ятій», — сказала вона йому, прощаючись. Більше я нічого не почув. Вони роз’їхались у різні боки, а я повернувся сюди, щоб і собі зробити деякі приготування.
— Які полягають у тому...
— Щоб з’їсти холодного м’яса й випити склянку пива, — відказав Холмс і подзвонив у дзвінок. — Я був надто заклопотаний, щоб пообідати, а ввечері, здається, матиму ще більший клопіт. До речі, докторе, мені потрібна буде ваша допомога.
— З превеликим задоволенням.
— Ви не заперечуватимете, якщо ми порушимо закон?
— Нітрохи.
— І ви не боїтеся, що вас заарештують?
— Для доброго діла не страшно.
— Діло не просто добре, воно чудове.
— Тоді я до ваших послуг.
— Я знав, що можу на вас покластись.
— То що мені треба зробити?
— Коли місіс Тернер принесе їсти, я вам усе поясню. Цю справу я повинен з вами обговорити, поки їм, бо часу в мене обмаль, — сказав він, з апетитом беручись до скромної їжі, яку йому принесла хазяйка будинку. — Зараз майже п’ята година. За дві години нам необхідно бути на місці подій. Міс Айріні, точніше мадам, повернеться з прогулянки о сьомій. На той час ми повинні бути в Брайєні Лодж, щоб зустріти її.
— А що далі?
— Далі я все робитиму сам. Те, що має бути, я вже підготував. Я вимагаю від вас одного: хоч би що сталося — не втручайтеся. Зрозуміло?