Вовк-тотем

Відколи в Орхонському степу з’явились дзерени, молоді пекінці відчули, як їхній статус упав до статусу простого робітника. За два роки, що вони перебували тут, вони вже навчилися самостійно пасти корів і овець, однак у полюванні нічого не тямили. Проте серед усіх форм виробництва, які практикувалися в степах середньої та східної частини Внутрішньої Монголії, мисливство посідало найважливіше місце. Предки монголів спочатку були мисливцями в лісах у верхів’ях Амура і тільки згодом поступово розселилися по монгольських степах та почали вести напівмисливський, напівкочовий спосіб життя. Тож мисливство було важливим, навіть основним, джерелом прибутків кожної родини. Серед кочовиків Орхонського степу найвищий статус мали конопаси, і найкращі мисливці здебільшого виходили саме з цього прошарку. Однак серед молодої інтелігенції було мало таких, хто міг би стати конопасом, а хто таки ставав, усе одно мав лише статус учня, який тільки-но ступив на поріг до вчителя — їм до справжніх конопасів було ще далеко. Тож перед початком цього великого полювання молоді пекінці, які почали вже було вважати себе новими кочовиками, раптом помітили, якими недолугими вони були.

Чень Чжень, наївшись м’яса дзеренів і прихопивши ногу цапа, подаровану йому Лхамжавом, з обуренням побіг до юрти Старого Біліґа.

Хоча молоді інтелігенти давно вже оселилися в своїй окремій юрті, Ченю Чженю все одно подобалося часто приходити до Старого-батька. Його юрта була просторою й красивою, заможною й теплою. На стінах по колу висіли килими із монголо-тибетськими релігійними зображеннями, підлога ж була застелена килимами із зображеннями білих оленів. Срібний посуд на низенькому квадратному столику, як і олив’яні миски та чайники на полицях, були начищені до блиску. Політичні події здавалися далекими звідси, і хунвейбіни з їхнім рухом «за знищення 4 пережитків»[17] ще не пробилися крізь килими Старого Біліґа. У юрті, в якій мешкав Чень Чжень, усі четверо молодих людей були однокласниками ще з середньої школи, причому решта троє хлопців у Пекіні вважалися «буржуазними синками» й «вихідцями з інтелігентиків». Їм випала спільна доля, тож вони однаково відчували відразу до радикальних і неглибоких хунвейбінів, і на початку зими 1967 року гуртом розпрощалися з буремним Пекіном та прибули сюди в степ шукати спокійного життя. Тому вони знайшли між собою спільну мову. Однак юрта Старого Біліґа була ніби табір вождя племені, тож Чень Чжень отримував тут більше тепла й піклування і почувався тут, ніби дома в безпеці.