Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
— Ви ж самі казали, що вовк — це дух-охоронець степу.
Старий насмішкувато примружив очі:
— Ото ж і воно! Тенґер — це батько, степ — це мати. Вовки вбивають тільки тих тварин, які шкодять степу, як же Тенґер не охоронятиме вовків?
У вовчій зграї промайнув якийсь рух. Обидва мисливці миттю навели свої підзорні труби на кількох вовків, що саме підняли голови. Але вовки майже відразу поховали голови і знову не рухалися. Чень Чжень ретельно вишукував їх у високій траві, однак так і не помітив жодного руху.
Старий передав свою підзорну трубу Ченю, щоб той міг відновити з обох труб бінокль і з нього спостерігати за вовками. Цей бінокль, який колись розламали на дві окремі підзорні труби був радянським військовим біноклем багаторазового збільшення, його Біліґ підібрав з поля бою між радянськими та японськими військовими в Орхонському степу ще двадцять років тому. Річ у тім, що Орхонський степ розташований у західній частині південного краю Великого Хінґану, рівно на північ над Пекіном і на самому кордоні з Монголією. З давніх давен ця місцина слугувала прохідним шляхом на південь з Північного Сходу та з монгольських степів, і з давніх давен вона перетворювалася на поле бою між різними націями й кочовиками різних національностей, які хотіли її завоювати. Кочові скотарі й осідлі ханьці перетягували її кожний на себе, мов пилку, тож і для них вона приховувала конфлікт. Під час Другої світової війни трохи на північ звідси точилися масштабні й жорстокі бої між радянськими і японськими військами, а наприкінці війни це місце стало великим прохідним шляхом для радянських і монгольських військових, які звідси виступали на північний схід. Навіть досі в Орхонському степу залишилося декілька глибоких колій, прокладених гусеницями танків, які вилися долиною, мов висохлі річки, а також і остови самих танків та бронетранспортерів. Скотарі в тих краях майже всі мали в себе або радянські, або японські військові ножі, чайники, заступи, каски, біноклі тощо. Наприклад, довгий залізний ланцюг, яким Гасмаа припинала теля, насправді був гальмівним ланцюгом радянської вантажівки. Але серед усіх цих радянсько-японських речей найбільше поціновувалися кочовиками біноклі, і на сьогодні вони перетворилися на важливе знаряддя виробництва для мешканців Орхонського степу.
При цьому скотарі Орхонського степу пристосувалися розламувати біноклі на дві окремі підзорні труби: по-перше, так було компактніше їх носити з собою, по-друге, їх можна було накладати одна на одну задля сильнішого збільшення. Скотарі надзвичайно цінували речі, які не могли виробляти самі. Зір у монгольських степовиків був відмінний, однак не міг зрівнятися з вовчим, проте підзорна труба саме давала змогу зрівнятися або й перевершити вовків у здатності далеко бачити. Біліґ зауважував, що відколи в степу з’явилися біноклі, у мисливців побільшало здобичі й стало легше знаходити коней, які загубилися. Однак Біліґ також додав, що йому здається, ніби й зір вовків став значно гострішим, адже якщо дивитися здаля в бінокль на вовка, іноді можна побачити, що він саме пильно дивиться у твій бінокль.
Після того як Чень Чжень прожив у юрті Старого півроку, якось той вийняв зі скрині, пошарудівши аж на її дні, другу половину бінокля й подарував її Ченю, що викликало страшенну заздрість у сина Біліґа Бата, який, хоча й був конопасом, однак мав лише бінокль вітчизняного виробництва. Радянський же бінокль, хоча й уже старий, із подертим та потертим корпусом, був, однак, високої якості й багаторазового збільшення, тож Чень Чжень майже не випускав його з рук, загортав у червону шовкову хустинку і дуже рідко користувався ним, хіба що потрібно було допомогти чередникам знайти корову або конопасам знайти коня. Він також брав його з собою, коли йшов із Біліґом на полювання.
Тепер Чень Чжень розглядав у бінокль «мисливський майданчик». Відколи в нього з’явилися ці «очі» мисливця, пробудилася нарешті і його мисливська сутність, прихована в душі. Адже предки всіх людей були мисливцями, мисливець — це була перша в світі роль, яку зіграла людина, і грала її найдовше. Чень Чжень подумав, що якщо вже він приїхав із прогресивної столиці в цей дикий степ, то варто «здичавіти» і спробувати на собі цю найпершу роль людства. Однак він відчув, що його мисливська сутність пробудилася дещо запізно й пошкодував, що є нащадком землеробів. Землероби давно вже, може, протягом десятків сотень поколінь, вживаючи в їжу зернові й овочі, перетворилися на боязких овечок і втратили кров своїх кочових предків Янь-ді та Хуан-ді.[19] Причому вони не тільки втратили свою мисливську сутність, але й самі перетворилися на об’єкт мисливства.
19
Легендарні китайські імператори.