Останній ельф

Суддя-управитель-Даліґара-й-суміжних-земель зауважив, що коли їм не подобається Даліґар з його мешканцями, їхніми родичами, гостями та іншими людьми, яких тут раді бачити, то їм варто було б лишатися в себе вдома, хай де цей їхній дім знаходиться, і цим вони заощадили б дозорцям чимало труду, пов’язаного з їхнім виявленням, затриманням і допитом, а йому, Судді-управителю-Даліґара-й-суміжних-земель, — чимало клопоту, пов’язаного з тим, щоб зустрітися з ними, вчинити над ними суд, засудити їх і вигнати з міста, не кажучи вже про державний злочин, який вони скоїли, та шкоду, яку вони у своєму дикунстві заподіяли громаді, зламавши аж дві гілки та видерши з коренем чотири кущі папороті.

Юрба схвально загула. У цю мить знову поряснішав дощ, і це нітрохи не покращило загального настрою.

Їх засуджено до грошової кари в три мідні монети, — а це, за чистою випадковістю, було саме стільки, скільки вони мали, — та конфіскації всієї знайденої в них зброї та залізних куль для жару. Зате їм залишили собаку.

— Що ж, — пробурмотіла жінка, коли вони вже трохи відійшли, — могло бути гірше.

— Куди вже гірше? — не погодився мисливець.

У цю мить його світлість Суддя-управитель-Даліґара-й-суміжних-земель почав розглядати наступну справу.

Позивачем була жінка, яка скаржилася, що чийсь віз переїхав її пташину — одне з тих кумедних створінь, що бігали скрізь із криками «ко-ко-ко» і, як з’ясувалося, називалися курками. Жінка тримала мертву курку в руках, і було видно, як безвольно метляється куряча голівка на зламаній шиї. Коли жінка проходила повз Сайру, з-під сірої вовняної хустки вистромилася маленька ручка в жовтому рукаві, яка торкнулася пальчиком м’якого пір’я на зламаній шийці. Обвисла шия курки зненацька випросталася, а сама птаха поволі розплющила очі.