![Повернення короля [с иллюстрациями] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/7/5/8/povernennya-korolya-s-illyustraciyami-download.jpg)
Повернення короля [с иллюстрациями]
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Серия: Володар Перснів #3
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- Переводчик: Екатерина Онищук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Повернення короля [с иллюстрациями]». Краткое содержание книги:
– Вода, вода! – пробурмотів Сем.
Він обмежував себе в питті, і язик у його пересохлому роті здавався товстим та розпухлим: хоч яким він був обачним, у них залишилося зовсім мало води – лише півфляги, – а йти, мабуть, доведеться ще не один день. Якби гобіти не наважилися рушити орківською дорогою, то вже давно б усе випили. Бо через великі проміжки вздовж того шляху було збудовано цистерни, звідки мали пити вояки, змушені поспіхом долати ці безводні околиці. В одній із таких цистерн Сем знайшов трохи води, затхлої та забрудненої орками, проте придатної для пиття в їхньому безвихідному становищі. Це було день тому. Поповнити флягу ще раз надії не було.
І от, зморений клопотами, Сем задрімав, облишивши всі турботи про завтра на завтра, – більшого він зробити не міг. Сон і неспання злились у єдину тривогу. Він бачив вогні, які нагадували зажерливі очі темних скрадливих потвор, чув моторошні крики тортурованих істот і зривався на ноги, щоби застати світ усуціль темним, побачити довкола тільки порожню чорноту. Єдиний раз, стоячи та дико роззираючись навсібіч, гобіт уже начебто навсправжки помітив тьмяні вогники очей, але вони враз, блимнувши, зникли.
Ненависна ніч минала повільно і неохоче. За нею прийшло сутінкове світло: що ближче було до Гори, то темнішим ставало повітря, а від Темної Вежі розповзалась імла Тіні, в яку загортався Саурон. Фродо нерухомо лежав горілиць. Сем став біля нього – йому зовсім не хотілось озиватися, та він знав, що тепер усе залежить від нього: він повинен змусити волю свого пана запрацювати, щоби той здолав іще один шмат дороги. Тож невдовзі Сем нахилився, погладив чоло Фродо і сказав йому на вухо:
– Прокидайся, пане! Нам знову час вирушати!
Ніби почувши тривожний дзвін, Фродо вмить підхопився, став, подивився на південь і, коли угледів Гору та пустелю, знов обм’якнув.
– Я не впораюся, Семе, – пробелькотів. – Його так важко нести, так важко…
Ще й не розтуливши рота, Сем знав, що ці його слова радше зашкодять, аніж допоможуть, одначе шкодував свого пана і тому не міг мовчати.
– Тоді дозволь мені понести його трохи замість тебе, пане, – сказав він. – Ти ж знаєш: я нестиму його, та ще й із радістю, доки матиму на те силу.
Та в очах у Фродо спалахнуло лихе полум’я.
– Не підходь! Не торкайся до мене! – скрикнув він. – Перстень мій, мій, кажу. Геть!
Його рука потяглася до руків’я меча. Та враз голос швидко змінився.
– Ні, ні, Семе, – сумовито додав Фродо. – Ти ж повинен мене розуміти. Це – мій тягар, і ніхто не може нести його замість мене. Тепер уже надто пізно, любий Семе. Тут ти вже мені не допоможеш. Я от-от скорюся його владі. Я не зміг би його віддати, а якби ти спробував забрати його, я б позбувся розуму.
Сем кивнув.
– Розумію, – відказав. – Але я оце подумав, пане Фродо, і, знаєш, у нас є те, без чого ми можемо обійтися… Чому би нам не полегшити свою ношу, га? Ми йдемо правильним шляхом, прямісінько туди, – і він показав на Гору, – тож навіщо нам тягнути те, в потрібності чого ми не впевнені?
Фродо ще раз глянув у бік Гори.
– Так, – погодився, – на тому шляху нам справді мало що знадобиться. А наприкінці його – і зовсім нічого.
Підібравши орківського щита, він пожбурив його геть, а за ним і шолом. Потім зняв сірий плащ, відчепив важенний пояс і впустив його на землю разом із мечем у піхвах. Порвав на рам’я чорного плаща і розкидав клапті.
– Отепер я не орк! – скрикнув Фродо. – І вже не матиму зброї, ні брудної, ні гарної. Нехай ловлять мене, якщо хочуть!
Сем зробив те саме, відкинувши орківське спорядження та повиймавши всі речі зі своєї торбини. Вони були дуже близькі йому – бодай через те, що він доніс їх так далеко і з такими труднощами. Найважче було розлучатися з куховарським начинням. Від самої думки про те, що його доведеться покинути, в Сема з очей полилися сльози.