Учта для гайвороння
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Пісня льоду та вогню #4
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Учта для гайвороння». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В. Бродового: березень 2015 — жовтень 2016 р. Друга редакція, оновлена і з виправленнями: 22 травня 2017 р.
Мапи до книжки, разом з повним доробком перекладів: http://ice-and-fire.in.ua.
Вона узяла пана Ариса за руку і переплела його пальці зі своїми.
— Ти колись бачив знак дома Толан з Примар-Горба?
Він мусив якусь мить поміркувати.
— Дракон, що їсть власного хвоста?
— Дракон означає час. Він не має ані початку, ані кінця — усі речі повертаються на те саме коло знову і знову. Андерс Крицак — то відроджений Крістон Колій. Він шепоче у вухо моєму братові, що той має правити після мого батька, що чоловікам не годиться схилятися перед жінками… і що Аріана особливо непридатна до правління, бо є свавільною хвойдою. — Вона рвучко та рішуче струснула волоссям. — Тож твоя королівна і твоя князівна поділяють спільну справу, добрий лицарю… а ще вони поділяють любов воїна, яку він проголошує до кожної з двох, проте не хоче битися за жодну.
— Я битимуся! — Пан Арис упав на одне коліно. — Мирцела старша і краще пасує до корони. Хто захистить її права, якщо не воїн Королегвардії? Мій меч, моє життя, моя честь — усе належить їй… і тобі, втіха мого серця. Присягаюся: ніхто не вкраде твого спадку, поки я маю силу підняти меча. Я весь твій. Чого ти хочеш від мене?
— Усього. — Вона стала на коліна поцілувати його вуста. — Усього тебе, мій коханий. Моє справжнє, єдине, солодке кохання назавжди й довіку. Але спершу…
— Кажи — і матимеш.
— Спершу — Мирцелу.
Брієнна
Камені були старі, розсипалися на крихти, але побачивши їх далеко в полі, Брієнна відчула, як їй стає дибки волосся на потилиці.
«Це ж там ховалися лучники, що встрелили бідолаху Клеоса Фрея» — подумала вона… але за версту помітила ще одну — таку саму — кам’яну стінку і почала сумніватися. Колії дороги вихилялися туди й сюди, голі бурі дерева зовсім не скидалися на ті зелені, які вона пам’ятала. Чи проминула вона місце, де пан Хайме вихопив з піхов меча свого брата у перших? Чи не в цих лісах вони тоді билися? Чи не в цьому струмку вони боролися і рубалися, поки зусібіч не набігли «Хвацькі Компанійці»?
— Пані? Пане? — Подрік не мав певності, як саме звертатися до жінки, що скидалася на чоловіка і виглядала лицарем. — Чого ви шукаєте?
«Привидів.»
— Кам’яну стінку, яку нещодавно проминала. Та байдуже. — «Тоді пан Хайме ще мав обидві руки. Ой леле, як я його ненавиділа за кпини та образи.» — Тихше, Подріку. Тут у лісі можуть ховатися розбійники.
Хлопець роздивився голі брунатні дерева, мокре листя, брудну дорогу попереду.
— Я маю меча. Я можу битися!
«Можеш, та не так, як треба.» Брієнна не мала сумніву в хоробрості хлопця — лише в його вмінні. Хай він називав себе зброєносцем і навіть служив лицарям… але жоден колишній господар так і не подбав про належне його навчання.
Дорогою до Сутіндолу вона в муках спотикань і запинань видобула з Подріка усю його історію. Він походив з молодшої гілки дому Пейн — збіднілого пагону, що виткнувся з лона якогось молодшого панського сина. Батько його всеньке життя служив зброєносцем при своїх багатших родичах, а Подріка породив від доньки крамаря, з якою побрався просто перед тим, як піти і загинути, придушуючи Повстання Грейджоя. Мати покинула його на одного зі згаданих родичів у віці чотирьох років — щоб утекти з мандрівним співцем, який змайстрував їй ще одну дитину. Подрік не пам’ятав навіть, як вона виглядала.
Пан Седрік Пейн був найбільше схожим на батька родичем, якого малий знав у своєму житті, хоча з його похапливої розповіді випливало, що пан Седрік ставився до Подріка радше як до невільної челяді, ніж до сина. Коли Кастерлі-на-Скелі скликав корогви, лицар узяв хлопця з собою чистити коня і кольчугу. Та невдовзі пана Седріка убили у річковому краю в лавах війська князя Тайвина. Хлопчина опинився на самоті, далеко від домівки, без жодного мідяка грошей, а відтак прибився до опасистого заплотного лицаря на ім’я пан Лорімер Черевань, що перебував у обозному загоні князя Листоброда і охороняв запаси війська.
— Хлоп’ята, що охороняють харчі, ніколи не голодують, — полюбляв повторювати пан Лорімер.
Але невдовзі його спіймали з солоним окостом, вкраденим з особистих запасів князя Тайвина. Тайвин Ланістер вирішив повісити лицаря для науки іншим крадіям. Подрік теж їв той окіст, і йому теж лежала дорога до шибениці, але прізвище врятувало йому життя. Його узяв під захист пан Кеван Ланістер, а трохи згодом надіслав малого служити зброєносцем своєму небожеві Тиріону.