Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
І зараз переходжу до справи, тобто до пункту, де Мілевський міг перетнутися з імпресіоністами, хлистати з ними абсент і бути згаданим в їхніх листах і щоденниках як «граф Катаріни». Отож, улюбленцем графа був Александер Геримський. Що, зрештою, свідчить про добрий смак мецената. Геримський був найбільш оригінальним з усієї мюнхенської групи, найбільш експериментальним, одне слово, був найкращим серед них художником. Пов’язаний з Мюнхеном, Римом і Варшавою, відкривав імпресіонізм одночасно з майстрами з-над Секвани, хоч не мав шансу побачити їхні експерименти в Парижі. Свою картину «В альтанці» почав шкіцувати невдовзі після того, як Моне написав «Враження. Схід сонця». Це була сцена в саду, сповнена гри світла й тіні, яка може асоціюватися зі «Сніданком на траві», хоча використана Геримським техніка…
Так, я знаю, що це не заняття з історії мистецтва. Вочевидь, такий у мене стиль, і нічого з цим не вдієш.
Геримський. До Парижа він поїхав на прохання Мілевського, щоб написати відому «Нічну оперу», одну з його найкращих картин. Свого роду анти-імпресіоністську, бо використовував радше гру тіні й темряви, аніж гру світла. Похмуру, неспокійну, досконалу. Напевно, це той самий час, коли художник і його меценат провели разом кілька років у Парижі. Уявімо собі ситуацію. Граф, що трусить гаманцем, і найталановитіший польський художник, що вільно володіє всіма стилями, до того ж психічно неврівноважений, як усі вони. А ще темпераментний і хворий на гострий невроз — зрештою, помер у психіатричній лікарні, у віці заледве п’ятдесяти років. Мали багато часу проводити у товаристві. Найкращий доказ: Моне і Пісарро[76] почали писати свої знамениті ноктюрни лише після нічних картин Геримського.
На зламі вісімдесятих і дев’яностих років XIX століття всі вони були в розквіті творчих сил, зрілі, залюблені у свою професію. Мане і Деґа мали під шістдесят років, Ренуар і Моне святкували п’ятдесятиліття, Геримський був молодший від них на десять років. У тому ж віці, що й Гоген, що саме шукав новий стиль, та Ван Гог, який саме переїхав з Голландії до Парижа. Мілевському було сорок п’ять років.
Саме так, пройдохи з однієї зграї, краще не придумати. Дякую вам, пані Тольґфорс.
Чи правдоподібно, що Мілевський купив щось у французів? Дуже правдоподібно. Але пам’ятайте, що це був граф Ігнацій Корвін-Мілевський, господар Святої Катаріни. Звісно, з простої люб’язності чи просто забаганки міг купити якусь картину, яку йому запропонували. Наприклад, у Ренуара портрет давньої коханки, про яку ніхто не повинен був дізнатися. Або, може, у Моне якесь дивне чорне зображення нічного локомотива, яке ніхто не хотів купувати. Але хіба наш граф задовольнився б картинами, витягнутими з-за шафи? Аж ніяк. Мав смак і почуття прекрасного, тож оцінив би імпресіоністів. Але вимагав би взаємності, оцінювання його самого по-мистецьки.
Тепло, але не гаряче, дорогий майоре. Звісно, Мілевський був фанфароном, але вимагати писати власний портрет було б вершиною несмаку, він ніколи б цього не зробив, хоча сам Матейко пропонував його написати. А кажу, що тепло, бо йдеться про портрети.
Ви, напевно, пам’ятаєте відомий автопортрет Матейка, зрештою, одну з його найкращих картин. Велике полотно, понад півтора метра на метр, тобто постать майстра відтворено в її натуральних розмірах. Матейко сидить невимушено у кріслі в чорному сюртуці, поряд із ним на якійсь скриньці лежить палітра й кілька пензлів. Цю картину Матейко написав на початку дев’яностих років спеціально на замовлення Мілевського, для якого автопортрети художників були найважливішою частиною колекції. Платив щедро, але картини мали відповідати кільком умовам: однаковий формат, позування анфас, постать у натуральну величину, навстоячки і з палітрою в руці.
Дякую, Лізо, мені приємно, що хоч хтось із присутніх тут мене слухає. Матейко уже тоді був корифеєм, прийняв замовлення Мілевського, але вирішив, що митець не може бути невільником і повинен мати трохи свободи. Тому зобразив себе з палітрою в натуральних розмірах, але вніс певні зміни. Варто пригадати, що Мілевський не образився, а навпаки: автопортрет Матейка, разом із «Станьчиком» і «Богомільними євреями» Геримського, вважав оздобою своєї колекції.
76
Каміль Пісарро (1830–1903) — знаменитий французький художник, один із найпослідовніших представників імпресіонізму.