Безцінний

Погляди Лізи, Зоф’ї й Кароля зупинилися на Анатолеві. Якщо вірити соціологічним теоріям, у кожній групі люди обирають собі роль, яку відіграватимуть. Майорові Ґмітруку випала роль харцера.

За годину набагато комфортніше не стало, проте стало тепліше й по-домашньому приємно. Пічка швидко розігріла маленьке приміщення, кольорові спальні мішки, кинуті на сірі лави, додали їм барв, а пюре з цибулькою і смажені ковбаски, що їх готував Кароль на вечерю, наповнили хату апетитними запахами. Тобто це були запахи найдешевшого їдла з дисконту, яке складалося з насичених жирів і невідомих китайських хімікалій; але їм воно пахло як яловича полендвиця.

Анатоль пошепки розмовляв по телефону, Ліза і Зоф’я сиділи за столом і пили фінське пиво «Лапін Культа», що містило три з половиною відсотки алкоголю. Міцніших напоїв у звичайних крамницях не продавали.

— Мусимо витримати три дні, — мовив Анатоль. — Тоді приїде кур’єр з паперами для нас.

Кароль посипав пюре сіллю, яку вони поцупили в Макдональдсі.

— Не боїшся, — запитав, — що наші грають в одній команді з союзником і лише ми про це не знаємо?

— На цьому етапі ми повинні комусь довіритись, — Анатоль знизав плечима й відкоркував пляшку пива.

— І цим кимось має бути уряд Речі Посполитої? — зазначив Кароль з іронією, здавалося, ніби хотів продовжувати в цьому дусі, але передумав. — Накривайте на стіл, будемо вечеряти.

Перший тост підняли за Стена Борґа. У Лізи в очах стояли сльози, але вона швидко опанувала себе.

— Дякую, — сказала. — Але його пам’ять заслуговує на щось більше, ніж тост.

Решта запитально глянули на неї.

— Граф. Хто він, цей граф?

Лоренц проковтнула шматочок ковбаси, перш ніж відповіла.

— Несправжній граф. Зате справжній дивак, шаленець і оригінал. Художник-невдаха і політик-невдаха. Але з талантом до бізнесу. Ангел-охоронець художників і водночас їхнє найбільше прокляття. Найвидатніший і найбезталанніший колекціонер в історії Польщі. І, як нині виявилося, в історії світу.

Зупинилась, аби вкинути в себе трохи їжі. Жувала хімічну ковбаску, всі чекали на її подальшу розповідь. А вона відчувала, як її організм відключається, вимагаючи хвилі самовідновлення після напружених днів і недоспаних ночей.

Виплюнула шматочок, що був у роті, не мала сили прожувати його до кінця і проковтнути.

— Завтра, — пробурмотіла і попленталася до своєї лави.

Останньою її думкою було те, що це, мабуть, перший вечір з часів початкової школи, коли йде спати, не почистивши зуби.