Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Не треба було мені такого казати, - почав виправдовуватися Скрімджер. - Це було нетактовно…

- Ні, це було чесно, - заперечив Гаррі. - Єдині чесні слова з усього, що ви сказали. Вам усе одно, житиму я чи вмру, головне - аби я вам допоміг переконати громаду, що ви перемагаєте у війні з Волдемортом. Я не забув, пане міністре…

Він підняв праву руку. З тильного боку долоні відсвічували білим літери, що їх його примусила вкарбувати у власне тіло Долорес Амбридж: «Я не повинен брехати».

- Я щось не пригадую, щоб ви примчали мені на поміч, коли я намагався відкрити всім очі на те, що повернувся Волдеморт. Чомусь торік у міністерстві ніхто не прагнув зі мною приятелювати.

Вони стояли мовчки, і ця мовчанка була не менш крижана, ніж ґрунт у них під ногами. Гномик нарешті таки видер черв'яка з землі й тепер радісно його обсмоктував, спершись на нижні гілочки рододендронового куща.

- Що там замислив Дамблдор? - безцеремонно запитав Скрімджер. -Де він буває, коли зникає з Гоґвортсу?

- Поняття не маю, - знизав плечима Гаррі.

- Та ти б і так не сказав, - припустив Скрімджер, - якби щось і знав.

- Не сказав би, - погодився Гаррі.

- Що ж, тоді доведеться вдаватися до інших засобів.

- Спробуйте, - байдуже зронив Гаррі. - Хоч ви, здається, розумніші за Фаджа і мали б учитися на його помилках. Він уже намагався втручатися у справи Гоґвортсу. Ви, мабуть, звернули увагу, що він уже не працює міністром, а Дамблдор і досі директор. Я б на вашому місці Дамблдора не зачіпав.

Запала довга тиша.

- Ну, принаймні мені ясно одне - він добряче з тобою попрацював, - зиркнув Скрімджер холодними й жорсткими очима з-над окулярів у тонкій оправі. - Що, Поттере, відданий Дамблдорові душею й тілом?