Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
І відсахнувся.
— До мене прийшов письменник, — сказав він. — Бен Мірс.
— Здається, я читав його книжку, — пригадав Едді. — «Танець у повітрі», так вона називалася. Про чувака, якого повісили за вбивство, яке насправді вчинив його брат, так?
Каллаген кивнув.
— Саме так. Разом з місцевим учителем, Метью Берком, вони вважали, що в Джерусалемз-Лоті орудує вампір, до того ж такий, який перетворює на вампірів інших.
— А хіба вони не всі такі? — зачудувався Едді, згадавши десь так із сотню фільмів, переглянутих у «Маджестіку», і приблизно тисячу коміксів, куплених (а часом і поцуплених) у Далі.
— Не всі. Я до цього дійду, а поки що просто послухайте. Там був ще хлопчик, який вірив у це, десь віку вашого Джейка. Мене вони не переконали, спершу я не повірив, але вони самі були переконані, й мені було дуже важко суперечити їхній запеклості. Але в Лоті щось-таки діялося, це я знав точно. Зникали люди. Містечком ширилася паніка. Сидячи тут, на сонечку, годі це описати, але там панував жах. Я відправляв жалобну церемонію на похороні іншого хлопчика. Його звали Деніел Ґлік. Навряд чи він був першою жертвою вампіра в Лоті й точно не останньою, але він був перший, хто від цього загинув. У день похорону Деніела моє життя безповоротно змінилося. Я кажу не про кварту віскі на день. Щось змінилося в моїй голові. Я це відчув. Наче тумблер повернувся. І хоч я вже цілу вічність не мав у роті ні краплини віски, він досі повертається.
«Це сталося, коли ти пішов у тодеш, отче Каллаген», — подумала Сюзанна.
«Це сталося, друже, коли тебе накрило дев'ятнадцять, — подумав Едді. — Чи дев'яносто дев'ять. Чи й те, й те разом».
Роланд просто слухав. Його розум зараз був чистий від будь-яких думок. Досконала машина для сприймання інформації.
— Той письменник, Мірс, закохався в дівчину, Сюзен Нортон. І вампір її забрав. Напевно, почасти тому, щоб продемонструвати свою силу, а почасти — щоб покарати Мірса за те, що той насмілився організувати гурт, ка-тет, аби полювати на нього. Ми пішли до будинку, який купив вампір, старої руїни, яку називали Марстен-Гаузом. Істота, що там мешкала, була відома під іменем Барлоу.
Каллаген замовк. Він сидів у глибокій задумі й дивився крізь них невидющими очима, бо бачив ті давні часи. Та врешті-решт продовжив.
— Барлоу там не було, але він залишив по собі дівчину. І листа. Його було адресовано нам усім, але звертався вампір особисто до мене. Тієї ж миті, як я побачив її неживу на підлозі в підвалі Марстен-Гауза, я збагнув, що все це правда. Лікар, який був із нами, прослухав її груди, поміряв тиск — просто для певності. Серце не билося. Тиск був нульовий. Та коли Бен встромив їй у груди кілка, вона ожила. Порснула кров. Вона кричала і кричала. Її руки… я пам'ятаю тіні її рук на стіні…
Едді стис Сюзаннину долоню. Вони напружено слухали, вірячи й не вірячи водночас. То був не балакливий поїзд, чию життєдіяльність підтримували не надто справні комп'ютерні плати, і не чоловіки та жінки, що опустилися до первіснообщинного стану. То було щось подібне до невидимого демона, що прийшов туди, звідки вони видобували Джейка. Чи охоронця дверей у Датч-Гіл.
— І що він, той Барлоу, написав у листі? — спитав Роланд.
— Що моя віра слабка, я маю зректися свого сану. Авжеж, він мав рацію. Єдиним, у що я по-справжньому вірив на той час, було віскі «Бушмілз». Просто я цього не знав. Зате він знав. Випивка — теж упир, а свій свояка вгадає здалека.