Вовки Кальї. Темна вежа V

Все сталося через випивку. Такого висновку він дійшов, коли нарешті поклав цьому край і в голові просвітліло. Не через Бога, не через сатану, не якусь глибинну психосексуальну боротьбу між його благословенною матінкою і його благословенним татусем. Лише через випивку. Та хіба дивно, що віскі впіймало його на гачок? Він був ірландцем, він був священиком, ще один страйк — і ти поза грою.

З семінарії в Бостоні він вирушив до міської парафії в Ловелі, штат Массачусетс. Парафіяни полюбили його (йому не подобалося називати їх паствою, це звучало якось принизливо), але після семи років, проведених у Ловелі, Каллаген почав відчувати якийсь неспокій. Розмовляючи з єпископом Дуганом у конторі єпархії, він ужив усіх модних слівець того часу, щоб описати свою тривогу: аномія, міська недуга, дедалі відчутніший брак співпереживання, відчуття відстороненості від духовного життя. Перед зустріччю він відсьорбнув з фляжки в туалеті, зажувавши м'ятними льодяниками (він же не дурень, їй-бо), тож протягом того дня демонстрував неабияку красномовність. Вміння красиво говорити не завжди витікає з віри, але часто витікає з пляшки. Але брехуном він не був. Він справді вірив у те, що говорив у Дуґановому кабінеті. У кожнісіньке слово. Так само, як вірив у Фройда, в те, що в майбутньому месу правитимуть англійською, у шляхетність війни Ліндона Джонсона з бідністю й недоумкуватість його війни у В'єтнамі: як співалося в народній пісні — «По пояс у Широкій Грязюці, й повний йолоп сказав „Веслуймо!“» Переважно він вірив у це все тому, що ці ідеї (якщо то були ідеї, а не просто розпатякування на коктейль-вечірках) на той час високо котирувалися на інтелектуальній фондовій біржі. Суспільна Свідомість зросла на два з третиною пункти, Родинне Вогнище впало на чверть, але досі лишалося найбільш ходовим серед акцій. Згодом усе стало простішим. Згодом він почав розуміти, що забагато п'є не тому, що порушилася його внутрішня гармонія, а навпаки — його внутрішня гармонія порушилася саме тому, що він забагато п'є. Йому хотілося протестувати, казати, що це не те, це не воно, тобто не лише воно, адже це занадто просто. Але так було, і крапка. Голос Божий тихий і ледь чутний, як цвірінчання горобця під час урагану, так казав пророк Ісая, і ми кажемо спасибі. А коли ти здебільшого в дупель п'яний, важко почути тихий голос. Каллаген залишив Америку й перебрався до світу Роланда задовго до того, як комп'ютерна революція ввела в обіг вираз «сміття на вході — сміття на виході», але йому вистачило часу, щоб почути, як хтось із відвідувачів гуртка анонімних алкоголіків спостеріг, що коли посадиш якесь телепало на літак у Сан-Франциско і літак полетить на східне узбережжя, то з трапа в Бостоні зійде те саме телепало. З тією тільки різницею, що в пузі в нього бовтатимуться чотири-п'ять порцій віскі. Але то було вже пізніше. В 1964 році він ще вірив у те, в що вірив, і багато людей переймалися тим, щоб спрямувати його на потрібний шлях. З Ловела він переїхав до Спофорда, штат Огайо, передмістя Дейтона. Там прожив п'ять років, але знову почав відчувати знайомий неспокій. Відтак знову почав вправлятися у красномовстві. Такого штабу, як тоді, в офісі єпархії. Того штибу, що дозволяє тобі просуватися вниз кар'єрними сходами. Аномія. Відсутність духовного єднання (цього разу — з парафіянами). Так, він їм подобався (так само, як і вони йому), та все одно щось було наче якось не так. А все й було не так — здебільшого в затишній кнайпі на розі (де він теж усім подобався) і в міні-барі у вітальні будинку священика. У великих дозах алкоголь — токсин, тож Каллаген отруював себе щовечора. І саме отрута в організмі, а не стан світу чи його власної душі, тягла його донизу. Та чи завжди це було очевидно? Згодом, на іншій зустрічі анонімних алкоголіків, він почув, як один хлопець порівняв алкоголізм і наркоманію зі слоном у вітальні: мовляв, як його можна не помітити? Каллаген тоді не сказав йому — на той час він ще не подолав дев'яноста днів тверезості й це означало, що він мусив сидіти тихо, як миша, і мовчати («Дістань вату з вух і запхай її собі до рота», — радили йому анонімні алкоголіки зі стажем, і ми всі кажемо спасибі), але він міг би йому сказати, так. Слона можна не помітити, якщо цей слон — магічний, якщо він має здатність — мов та Тінь[37] — затьмарювати людям мізки. Змушувати тебе повірити, що твої проблемі духовні й розумові, але аж ніяк не алкогольні. Боже милий, та навіть втрати фази швидкого сну, спричиненої алкоголем, було достатньо, щоб тобі було неймовірно паскудно, але чомусь ти про це не думав, поки стояв на ногах. Випивка перетворювала процес мислення на щось подібне до циркового виступу, коли всі ті клоуни висипали з крихітної машинки. Обдумуючи вчорашнє на тверезу голову, все те, що ти говорив і казав, змушувало тебе кривитися («Я сидів у барі й пасталакав про те, як розв'язати всі проблеми світу, а потім не зміг знайти своєї машини на парковці», — згадував один на зібранні, й ми всі кажемо спасибі). Але найгіршою карою були думки. Як людина могла цілий ранок проригати в унітаз і після цього вперто вважати, що в неї душевна криза? Але він справді так вважав. І його начальство вірило, можливо, тому, що свого часу дехто з них теж мав проблеми з чарівним слоном. Каллаген уже подумував, що маленька церква й сільська парафія допоможуть йому знову відчути єднання з Богом і самим собою. Тож навесні 1969-го він знову опинився в Новій Англії. Цього разу на півночі. Приїхав у повній бойовій готовності, з розп'яттям і ризою, в приємне містечко Джерусалемз-Лот, що в штаті Мен. І там нарешті зустрівся зі злом. Зазирнув йому у вічі.