Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
Взявши у Василя листа, Адамс широким жестом запросив його сісти в крісло.
— Я прочитаю листа, і ми поговоримо в вами, — сказав він.
Василь оглянув кабінет сина нафтового магната. Його було умебльовано дуже скромно, куди скромніше, ніж Василів кабінет у Парижі.
Закінчивши читати, Адамс спитав:
— Джо просить допомогти вам, у чому саме?
— В Парижі мої справи йдуть непогано. За порівняно короткий час мені пощастило зібрати там невеликий капітал…
— Який? — перебив його американець.
— Після ліквідації діла, гадаю, набереться півмільйона франків.
— А в доларах?
Поки Василь прикидав, містер Адамс узяв телефонну трубку і спитав когось: «За яким курсом котируються французькі франки?» І тут же записав відповідь.
— Ви сказали, що вам пощастило зібрати невеликий капітал, — мовив він. — Розповідайте далі, я вас слухаю.
— Мені хотілося б зайнятися чимось іншим, більш прибутковим…
— Чому?
— Діловій людині властиво не вдовольнятися своїм становищем, прагнути ширших можливостей — так уже влаштований світ!.. Я певен, що тепер можна непогано заробити, торгуючи з німцями. Хочу податися в Німеччину і там спробувати щастя. Може, ви, містере Адамсе, могли б доручити мені якесь діло в Німеччині?
Замість того, щоб відповісти, американець почав запитувати.
— Ви знаєте, що німці купують переважно стратегічну сировину і дуже мало інших товарів?
— Так.
— Що вони плекають агресивні плани?
— Теж знаю.
— І що ж ви думаєте з цього приводу?
— Думаю, що, вміло діючи, можна спрямувати агресію німців туди, куди бажано…
— А саме?
— На Схід, — відповів не задумуючись Василь.
Настала велика пауза. Адамс замислився, тарабанячи пальцями по столу.
— Ви могли б узяти на себе представництво нашої компанії в Німеччині?. — нарешті запитав він.
— Міг би, якщо, звичайно, задовольнять умови.
— Один процент із загальної суми обороту, — сказав Адамс.
— А яка сума обороту? — спитав Василь.
— Це залежить від вас, — чим більше продаватимете, тим більшим буде і ваш заробіток.
— Розумію, це в перспективному плані. Все-таки хотілося б знати, як справи зараз?
— Ми тільки почали зав'язувати ділові стосунки з Німеччиною і уклали перший контракт на поставку бензину та мастил на загальну суму сто тисяч доларів. Повторюю, це тільки початок!
— Сподіваюсь, ви зрозумієте мене, якщо я скажу, що мені треба жити, годувати сім'ю і до того, поки налагодяться наші справи з Німеччиною.
— Ваші умови? — поцікавився Адамс.
— Треба подумати. Підрахувати…
— Тоді послухайте мене: один процент із загального обороту плюс оплата всіх ваших витрат, пов'язаних з поїздкою й перебуванням у Німеччині, і ще — перевезення задарма на наших танкерах ста мішків кави кожним рейсом. Підходить?
— Так, цілком.
— Коли можете стати до роботи?
— Місяців за три-чотири. Мені треба ліквідувати своє діло в Парижі.
— Трохи пізнувато, але нічого не вдієш. Перед від'їздом зайдіть до нашого юридичного відділу, укладіть відповідну угоду. Там вас поінформують і видадуть документи, щоб ви могли вести наші справи у Німеччині. Вам треба виконувати одну умову: ніколи ні за яких обставин не розголошувати наших комерційних таємниць. Ніхто не повинен знати, що ми продаємо, кому і за яку ціну. Джо пише, що на вас можна покластися, — буду радий, коли це так.
— Містере Адамсе, я певен, що ви будете задоволені мною. До речі, Джо хоче вступити зі мною в компанію…
— Навіщо це йому? Хай працює в компанії з батьком. Старий орудує мільйонами. А Джо єдиний його спадкоємець!
— Гадаю, буде краще, якщо я не втручатимуся в чужі родинні справи. Захоче Джо працювати зі мною, — будь ласка, я не заперечую.
На цьому розмова закінчилася.
Діло було зроблено. Вештатися марно в Нью-Йорку не було рації. Оформивши документи в юридичному відділі компанії та ознайомившись із деякими таємними деталями, що стосувалися торгівлі з Німеччиною, Василь з Лізою поверталися до Парижа на тому самому океанському пароплаві. Крім доручення, що вповноважувало його представляти інтереси «Стандард ойл компані» в усій Німеччині, укладати угоди на поставку нафти, бензину, мастил і вести розрахунки, він віз із собою нові контракти на оформлення вітрин нью-йоркськнх кінотеатрів та універсальних магазинів. Гом'є був молодець — мало того, що вмів добре малювати, він показав неабиякі організаторські й комерційні здібності. Прощаючись із Василем, Гом'є запевняв його, що в Америці діло можна розвернути у великих масштабах, аби бажання.