Етюди про звичаї

[10] на плечі бідолах, які кращі за нас, і тим доводимо багатіям, що вони можуть спати спокійно. Це не весело, та й неабияка морока. Спочатку — два роки тинятися в Парижі, дивитися на солоденьке, до якого ми такі ласі, не сміючи його торкнутись. Весь час бажати й не задовольняти своїх бажань — річ дуже обтяжлива. Якби ви були немічні й мали темперамент молюска, то вам можна було б нічого не боятись; але кров у вас лев'яча, гаряча й апетит такий, що примусить робити двадцять дурниць на день. Отже, ви зазнаєте муки, найтяжчої з усіх, якими тільки всеблагий господь наповнив пекло. Припустімо, що ви будете розважливі, питимете молоко й писатимете елегії. Тоді, які б великодушні ви не були, вам після поневірянь і злиднів, від яких і собака сказиться, доведеться починати з помічника прокурора десь у провінційній глушині, де уряд кине вам тисячу франків на рік, а це все одно що пісний суп м'ясниковому псові. Гавкай на злодіїв, обороняй багатих, посилай на гільйотину відважних людей. Красненько дякую. Якщо у вас немає протекції, то так і згниєте у вашому провінційному трибуналі. В тридцять років ви будете суддею й одержуватимете тисячу двісті франків на рік, якщо до того часу не викинете суддівської мантії на смітник. Років у сорок одружитеся з якою-небудь дочкою мірошника, взявши за нею тисяч шість ліврів ренти. І слава богу! Маючи покровителів, ви в тридцять років станете провінційним прокурором, діставатимете тисячу екю платні і одружитесь із дочкою мера. Якщо ж ви вчините яку-небудь дрібну політичну підлоту, наприклад, прочитаєте на виборчому бюлетені Віллель замість Манюель — адже ці прізвища римуються, і совість може бути спокійна, — тоді ви в сорок років вискочите в генерал-прокурори і зможете стати депутатом. При цьому затямте собі, любий хлопчику, що в нас на сумлінні вже чимало гріхів, що ми двадцять років терпіли прикрощі й нестатки, а наші сестри постаріли в дівках. Крім того, маю честь звернути вашу увагу на те, що у Франції тільки двадцять генерал-прокурорів, а претендентів на цю посаду двадцять тисяч; серед них є й такі молодчаги, що ладні продати жінку й дітей, аби піднятися хоч на одну зарубку. Якщо таке ремесло вам не до вподоби, пошукаємо чогось іншого. Чи не хоче барон де Растіньяк стати адвокатом? О, чудово! Треба скніти десять років, витрачати по тисячі франків на місяць, мати бібліотеку, приймальню, бувати в світі, молоти язиком, прикладатися до мантії повіреного, щоб одержувати від нього справи, плазувати в суді. Я б не заперечував, якби ця професія вас до чогось довела. Але знайдіть мені в Парижі хоч півдесятка адвокатів віком п'ятдесят років, які заробляли б більше ніж п'ятдесят тисяч франків на рік. Ет, краще вже стати піратом, ніж приректи себе на таку мізерію. До того ж де взяти на це грошей? Невеселе діло. У вас є ще одна можливість — посаг за жінкою. Хочете одружитися? Для вас це однаково, що почепити собі камінь на шию; та й якщо ви одружитесь заради грошей, де ж тут почуття честі, шляхетне походження? Краще сьогодні ж підняти бунт проти умовностей людської моралі. Одружитися з розрахунку — означає звиватися змією перед жінкою, лизати ноги її матері, чинити такі підлоти, що й свині гидко. Тьху! І хоч би ви принаймні знайшли в цьому щастя. Але в такому шлюбі ви станете жолобом для спуску нечистот. Краще вже воювати з чоловіками, ніж боротися з власною дружиною. Ви, юначе, на роздоріжжі життя — вибирайте шлях. А втім, його вже обрано; ви побували в кузини де Босеан і відчули, що таке розкіш. Ви відвідали й пані де Ресто, дочку батечка Горіо, і побачили, що таке парижанка. В той день, коли ви повернулись від неї, на вашому лобі написано було одне слово, і я легко його прочитав: