Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
47. І нарешті, що стосується застереження, з яким суддя звернувся до присяжних, Суд визнає, що воно було як повним, так і ретельно сформулюваним... Проте Суд не вважає, що в разі, коли свідок відсутній, як це було з Т., такі застереження, зокрема й нагадування, що заявник не несе відповідальності за цю відсутність, хоч би як чітко вони були сформульовані, слугуватимуть достатньою противагою у становищі, в якому неперевірені свідчення такого свідка є єдиним прямим доказом проти заявника.
48. В результаті Суд доходить висновку, що стосовно пана Тагері також порушено пункт 1 статті 6 у поєднанні з пунктом 3(d) статті 6 Конвенції.
4. Достовірність свідчень свідка
«Корнеліс проти Нідерландів» (Cornells v Netherlands) (ухв.), 994/03, 25 травня 2004 року.
У цій справі прокуратура уклала угоду з паном З. і відібрані у нього свідчення були використані як доказ проти заявника. Суд зазначає, що заявнику та національним судам про цю угоду було відомо від самого початку і вони всебічно допитували пана З., щоб перевірити надійність та достовірність. Окрім того, національні суди показали, що вони добре усвідомлюють всі ризики, труднощі та помилки, що супроводжують угоди зі свідками в кримінальних справах. У вироках, ухвалених у справі заявника, всі сторони угоди були детально і ретельно проаналізовані, при цьому приділено належну увагу численним запереченням, заявленим з боку захисту.
Отож Суд доходить висновку, що сказати, ніби засудження заявника було засноване на доказах, щодо яких він не мав можливості або не мав достатньої можливості скористатися своїми правами на захист відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, не можна.
«Доорсон проти Нідерландів» (Doorson v Netherlands), 26 березня 1996 року.
77. Свідок Н. дав свідчення поліції, що викривали заявника, проте потім на допиті під присягою на відкритому судовому засіданні, в присутності заявника, як в окружному, так і в апеляційному судах, від них відмовився. Апеляційний суд, утім, ухвалив вважати свідчення Н. поліції до певної міри достовірними.
78. ... відповідно до Конвенції, завдання Суду полягає не в тому, щоб ухвалювати, чи були свідчення свідків прийняті як докази належним чином, що мають зробити національні суди, завдання ж Європейського суду полягає в тому, щоб установити, чи було справедливим провадження загалом, зокрема і спосіб прийняття доказів. Суд не може визнати абстрактно, що свідчення свідка на відкритому засіданні і під присягою, завжди важать більше, ніж інші свідчення, які той самий свідок дає в межах судового провадження, тим більше, якщо між першими і другими є суперечність.
Тому Суд не вважає, що розглянуте окремо або в поєднанні з іншими пунктами оскарження рішення апеляційного суду стосовно свідчення Н. призвело до несправедливого розгляду справи заявника.
«Гаусхільдт проти Данії» (Hauschildt v Denmark), 10486/83, 9 жовтня 1986 року, DR 49, 86.
3. ... d. ... У зв’язку з цією скаргою Комісія пригадує, що під час
заслуховування свідка в апеляційному суді спочатку оголосили його свідчення в міському суді, а потім його запитали, чи він не відмовляється від своїх свідчень. Потім відбулося ще одне заслуховування свідка, в ході якого адвокат захисту, прокурор і судді могли ставити додаткові запитання, аби прояснити ситуацію. Комісія загалом уважає, що коли свідкові спершу нагадують про те, що він заявляв під час свідчення у суді нижчої інстанції, то доказова сила його свідчень може зменшуватися. Однак вона бере до відома, що сторонам надали змогу поставити свідкам додаткові запитання, щоб отримати додаткову інформацію або поставити під сумнів точність їхніх свідчень. За цих обставин, Комісія вважає, що застосований підхід не міг за своїм характером зробити слухання несправедливим і, отже, не становив порушення Конвенції.
5. Неправдиве свідчення
«Х і Y проти Федеративної Республіки Німеччини» (X and Y v Federal Republic of Germany), 8744/79, 2 березня 1983 року, DR 32, 141.
На свідках, що стають перед судом або перед слідчим суддею, лежить формальне і строге зобов’язання говорити правду. У цій справі зрозуміло, що свідок Д., даючи свідчення 26 квітня, правди не говорив. Внаслідок цього його пізніше засудили за неправдиві свідчення, що не оспорюється. Оскільки цей свідок слідчому судді свідчив інше, то його свідчення 26 квітня відразу породили серйозні підозри. За таких обставин, органи обвинувачення були зобов’язані, відповідно до німецького законодавства, провести розслідування цієї справи. Коли вони вирішили заарештувати свідка Д. на місці, то, мабуть, зробили це, сподіваючись показати, що неправдиве свідчення в суді не залишатиметься безкарними. Однак, оскільки тоді була дуже чітка певною мірою підозра, яка згодом виявилася правильною, Комісія не вбачає в цих діях втручання в справедливий судовий розгляд справи заявників. Ця позиція була б іншою, якби обвинувачення необґрунтовано вдалося до такого заходу з метою чинити тиск на свідків. Проте, якщо можливий тиск є просто наслідком, до якого призвели явно неправдиві свідчення, його слід визнати складником системи загальних гарантій кримінального процесу як такого. Комісія у цьому зв’язку повинна брати до уваги те, що передумовою системи кримінального правосуддя, яка захищає суспільство в цілому, є пильний контроль за виконанням обов’язку свідків говорити правду.