Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес
- Автор: Макбрайд Джеремі
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: К.І.С.
- Жанр: право
Электронная книга - «Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес». Краткое содержание книги:
Для цього наведено витяги з ключових рішень Європейського Суду з прав людини та колишньої Європейської комісії з прав людини стосовно скарг щодо порушень, передбачених Конвенцією прав і свобод, а також щодо порушень, допущених у ході процедур оскарження та інших пов'язаних з кримінальним провадженням процедур.
Витяги з практики Європейського суду важливі не тільки тому, що текст Конвенції сам по собі є дуже загальним для визначення сфери застосування, яку охоплюють її положення, а й тому, що обставини вибраних справ дають уявлення про можливі варіанти застосування згаданих вимог у конкретних ситуаціях.
«Феррантеллі і Сантанджело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v Italy), 19874/92, 7 серпня 1996 року.
52. У цьому випадку, хоча судові органи і не провели, як було б краще, очної ставки між усіма обвинуваченими за всі двадцять місяців до трагічної смерті Дж. В., нести відповідальність за останню подію вони не можуть. Більше того, у своїй постанові від 6 квітня 1991 року Палата у справах неповнолітніх Апеляційного суду Кальтанізетти детально проаналізувала свідчення свідків обвинувачення і визнала, що їх підтверджує низка інших доказів — наприклад, той факт, що всі обвинувачені свідчили про причетність одне одного до злочинів, і той факт, що заявники допомогли Дж. В. купити й відвезти два газові балони, які були використані при нападі на казарми, а також брак і в одного, і в другого обвинуваченого переконливого алібі ...
«Лука проти Італії» (Luca v Italy), 33354/96, 27 лютого 2001 року.
40. ... у деяких випадках може виявитися необхідним посилатися на свідчення, дані під присягою на стадії розслідування (зокрема, якщо свідок відмовляється повторювати свої свідчення публічно через побоювання за власну безпеку, що нерідко трапляється в судових процесах над мафіозними організаціями). Якщо обвинуваченому надали достатню і належну можливість оспорити такі свідчення ще на тому етапі, коли їх було відібрано або на пізнішій стадії, то їхнє прийняття як доказу саме по собі не суперечить пунктам 1 та 3(d) статті 6. Проте наслідком цього є те, що в разі, коли вирок спирається лише або вирішальною мірою на письмові свідчення, дані особою, яку обвинувачений не мав змоги сам допитати або піддати допитові в ході розслідування чи під час судового розгляду, то право на захист виявляється обмеженим до міри, яка не є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6...
41. Стосовно цього те, що письмові свідчення дав, як і тут, один із співобвинувачених, а не свідок, не має ніякого значення... Отже, якщо письмові свідчення можуть суттєво слугувати обґрунтуванням обвинувального вироку, то незалежно від того, чи їх дав свідок, чи співобвинувачений, вони становлять докази обвинувачення, до яких застосовні гарантії, передбачені в пунктах 1 та 3(d) статті 6 Конвенції...
42. З огляду на вищенаведене, мотиви, наведені Касаційним судом у його постанові від 19 жовтня 1995 року, для відхилення апеляційної скарги, поданої на підставі пункту 3(d) статті 6 Конвенції... не виглядають доречними. Зокрема, той факт, що відповідно до внутрішнього законодавства, чинного на відповідний час. суд міг визнати прийнятними свідчення, дані до суду, якщо один із співобвинувачених відмовлявся свідчити, не міг позбавити обвинуваченого наданого йому пунктом 3(d) статті 6 права дослідити самому або провести дослідження на умовах змагальності процесу будь-яких істотних доказів проти нього.
43. У цій справі Суд відзначає, що національні суди засудили заявника лише на підставі свідчень, які Н. дав до суду, і що ні самому заявнику, ні його адвокатові ні на одній стадії провадження не надали можливості його допитати.
44. За цих обставин, Суд не переконався в тому, що заявникові надали достатню і належну можливість оспорити свідчення, покладені в основу його засудження.
45. Заявника, отже, позбавили права на справедливий судовий розгляд.
«П. С. проти Німеччини» (P S v Germany), 33900/96, 20 грудня 2001 року.
26. Суд зазначає, що на жодному етапі провадження ні суддя не допитував С. [восьмирічну дівчинку], ні заявник не мав змоги спостерігати поведінку і, отже, перевірити надійність цього свідка при прямому допиті...
27. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, Окружний суд у своєму рішенні від 10 січня 1994 року, послався на свідчення матері С., яка свідчила щодо доччиного опису подій та її поведінки 29 квітня 1993 року, а також взагалі щодо рис її характеру, а також співробітниці поліції, яка допитувала дівчину невдовзі після злочину у квітні 1993 року.
Окружний суд постановив не заслуховувати С., аби захистити розвиток її особистості, бо ж, за словами її матері, та вже зуміла приглушити свої спогади про подію і серйозно постраждала б, якби їй про неї нагадали.
28. ... Утім мотиви, наведені окружним судом у постанові від 10 січня 1994 року на обґрунтування відмови допитати С. і відхилення клопотання заявника про призначення експертизи, досить розпливчасті та умоглядні і тому, як видається, не релевантні.
30. І нарешті, інформація подана дівчиною, була єдиним прямим доказом скоєння зазначеного злочину, і національні суди у своїх висновках про винуватість заявника вирішальною мірою спиралися на свідчення С...