Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
Зараз не залишалося навіть слідів гриму. Обличчя Вівіан Франк було саме таке, як у трупа, що пролежав чотири тижні — бліде, плямисте, подекуди деформоване. Пожовклі нігті на руках занадто довгі, навіть як на жіночі.
— А зараз ми дійшли до найдивовижнішого у цьому тілі, — показав Шварц олівцем на шию жінки. — Як актриса, вона померла ще до фізичної смерті. Думаю, в цій професії складно працювати без голосових зв’язок.
— Перепрошую? — не зрозумів Бьом.
— Хтось вирізав їй голосові зв’язки.
— І від цього вона померла?
Шварц похитав головою.
— Люди не помирають від розтину голосових зв’язок. Це можна оцінити лише як каліцтво. Але ви маєте слушність в одному: травму їй завдали незадовго до смерті. Я оглянув тканини з місця розтину під мікроскопом. Імовірно, операцію зробили безпосередньо перед смертю.
— ... що призвело до... чого? — нетерпляче запитав Бьом.
— Майте трохи терпіння! На таке запитання не завжди так просто відповісти, шановний Бьоме, іноді геть не просто!
Шварц сердито похитав головою. Проти нього навіть Бьом міг би почуватися допитливим студентом, із вдоволенням відзначив Рат.
— Цікаво, який у цьому був сенс, — не вгавав Бьом. — Навіщо так калічити людину?
— Тортури? — ризикнув Рат, і заробив два несхвальні погляди.
— Ні, — похитав головою Шварц, — не сходиться. Біль не більший, ніж від тонзилектомії, ба, навіть менший. Якщо це не випадковість під час операції — але повне видалення голосових зв’язок свідчить проти такої версії, — то, думаю, той, хто зробив це, хотів принизити її. Або він просто хотів перешкодити їй кричати.
— Чи зазнала вона болісної смерті? — трохи дипломатичніше за Бьома поцікавився Рат причиною смерті.
— Жодного уявлення, — відрубав Шварц.
— В якому розумінні, «жодного уявлення»? — наполягав Бьом. — Це означає, що ви наразі ще не встановили?
— Я знайшов місце проколу в її шкірі, ймовірно, від ін’єкційної голки. Їй, мабуть, зробили ін’єкцію незадовго до смерті.
— Отже?
— Ми ще не знайшли жодних ознак отруєння, — знизав плечима Шварц. — Якщо нічого не знайдемо й надалі, мені залишиться ствердити, що вона померла від природних причин. А може, вона не могла змиритися з тим, щоб більше не має голосу.
— Подумайте також про наркотики, — озвався Рат, — можливо, вона від них померла.
— Не треба мені нагадувати. Це, як на мене, підпадає під отруєння.
Бьом задумливо похитав головою.
— Це означає, що ми можемо тут не мати вбивства як такого?
Шварц знизав плечима.
— Або дуже майстерне вбивство.
Медексперт вийшов на обід, доки Рат із Бьомом і асистенткою Шварца ще чекали на Оппенберґа. Продюсер з’явився точно о третій — незвично мовчазний, майже відсутній, яким Рат його досі не бачив. Тіло зараз було накрите, асистентка лише обережно відкрила голову мертвої жінки і показала Оппенберґу її бліде, поплямоване обличчя. Легкий ствердний кивок — то була вся реакція продюсера. Він не показував своїх почуттів, але його мовчання було достатньо промовистим.
Рат ненавидів такі моменти. Оглядати мертве тіло коханої людини, що може бути гірше? Можливо, стояти поруч і спостерігати. Рат завжди відчував у такій ситуації особливу провину — майже так, ніби він відповідальний за смерть людини, яку належить ідентифікувати.
Втім, колись саме так було: на секційному столі лежало тіло навіженця, враженого кулею зі службового пістолета Ґереона Рата. Він ніколи не забуде скам’яніле обличчя батька жертви, до якого звернулись по ідентифікацію, Александра Леклерка, одного з найвпливовіших видавців газет у Кельні. Рат ніколи не забуде погляд, яким той пронизав його, як рентгеном. А тим більше не забуде він убивчу газетну кампанію, що слідувала за цим поглядом. Цькування у пресі змінило Ґереонове життя, і врешті-решт вигнало його з Кельна, змусивши до переїзду в Берлін.
У погляді Оппенберґа не було докору — скоріше, приглушена смиренність, прийняття власного безсилля проти такої випадкової, такої безглуздо лютої долі. А ще в цих очах було щось інше: горе. Глибокий смуток. Оппенберґ, здається, по-справжньому кохав Вівіан Франк. Принаймні, Бетті Вінтер, мабуть, була для Гайнріха Белмана чимсь більшим за інвестицію, що мала дати прибуток.
Як зауважив Рат, Бьом підозріливо спостерігав за Оппенберґом. Перш ніж відпустити продюсера, старший комісар поставив йому кілька запитань:
— У пані Франк були проблеми з голосом?
— Жодних!