Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
— Саме моя марка. Вельми вдячний! Охоче випалю сигарету в вашому товаристві, сьогодні шеф не дуже завантажив мене паперами, отже, можу дозволити собі таку розкіш.
Запаливши, обидва сіли біля журнального столика, вгору звилися дві цівочки диму.
— Як там Берлін, гер Шульц?
— Не так добре, як хотілося б, гер…?
— Готгард, Рудольф Готгард, пробачте, що досі не відрекомендувався.
— Позначається поділ на сектори, гер Готгард, а звідси і все інше. У значній своїй масі берлінці недоїдають і замерзають. І велику частку провини за це треба покласти на американську військову адміністрацію на чолі з генералом Клеєм. Американці більше дбають про вивезення наших патентів, про експорт вугілля і лісу, вилучення цінностей, ніж про місцеве населення. Що ж до імпорту… Втім, ви, певно, й самі знаєте, що за м’ясо, зерно ми мусимо сплачувати вдвічі дорожче, ніж вони коштують на міжнародному ринку. Я вже не кажу про «чорний» ринок, де ціни взагалі астрономічні…
— Приємно бачити людину, так добре обізнану з економічним станом країни. Це робить вам честь, гер Шульц. На жаль, інші наші відвідувачі здебільшого розповідають про нові кабаре і «герлс», які там виступають… Радий вам сказати, що в Мюнхені ми дечого досягли в боротьбі з «чорним» ринком. Ви взагалі бували раніш у Мюнхені?
— Я тут народився, але виїхав разом з батьками рано, семирічним хлопчаком. В роки війни довелося відвідати Мюнхен двічі, обидва рази було дуже мало часу.
— О, тоді вам доведеться знайомитися з містом наново…
Григорію хотілось зосередитись, внутрішньо підготуватись до розмови, що на нього чекала, та голос Рудольфа Готгарда невпинно дзижчав над вухом, лагідний, вкрадливий, кожна нота випромінювала доброзичливість і ту перебільшену люб’язність, що так здивувала Григорія, тільки він зайшов до приймальні. Все разом узяте присипало, заколисувало, створювало атмосферу благодушності.
«Він виспівує, мов сирена, що прагне приспати пильність рибалок, — подумав Гончаренко. — А чи не криється тут точний розрахунок? Не дати людині зосередитись, розмагнітити її, щоб предстала вона перед очі аса розвідки кваша квашею. Так би мовити, гра на контрастах. Тут тебе гладять оксамитовою лапкою, а там — по голові обухом…»
І, слухаючи Готгарда, Григорій то кивав головою на знак згоди з тим чи тим твердженням, то вставляв якесь зауваження, думаючи водночас про своє. Думки його ніби текли двома паралельними річищами. У верхньому, мілководному, збивалося саме шумовиння. В глибинному — тугі струмені проривали породу, прокладаючи собі дальній шлях, часом закручувались коловоротом, та, виринувши з виру, знову котилися вперед, долаючи нові й нові перешкоди.
Нунке вийшов хвилин за двадцять і жестом показав Григорію, що тепер його черга зайти. Гончаренко звів запитальний погляд на секретаря, той підхопився на рівні ноги.
— Гер Шульц, екселенц! — доповів він, прочинивши двері.
Григорій переступив поріг, зробив кілька кроків уперед, рука піднялась до скроні.
— Дозвольте привітатись по-військовому, гер генерал-лейтенант: гауптман Фред Шульц за вашим викликом з’явився!
— Що ж, гауптман неіснуючої армії, сідайте! — кинув Гелен і на мить звів на свого співрозмовника очі. Григорій не встиг помітити їх виразу, але в тоні сказаного вчувалася гірка іронія.
— Вона існує, оскільки існуємо ми, її солдати, — урочисто мовив Григорій.
— На все свій час, на все свій час. Не будемо забігати наперед. Знаєте прислів’я: багато вкусив, мало проковтнеш? Отже, доводиться відщипувати по шматочку. Поки що мусимо вдовольнятися такими шматочками, як створювана «промислова поліція» і «робітничі команди»… Коли наспіє час, вони стануть кістяком абверу… — Рука Гелена, що досі спокійно лежала поверх якоїсь папки, стиснулась у кулак, вени на шкірі, поцяткованій коричневими плямами, нап’ялися. — Так само, як і ми маємо стати кістяком… — Кулак піднявся і опустився, ворухнулась лише кисть руки, проте в силкованій стриманості цього жесту таїлась загроза — так хижак ховає пазурі перед стрибком.
Григорій провів язиком по пересохлих губах:
— Радий був би служити цій меті, екселенц!
Гелен уп’явся в обличчя свого співрозмовника пильним поглядом:
— Можливо, ви матимете таку нагоду… Генріх фон Гольдрінг!
«Так он у чому річ, ось причина, через яку тебе викликали. Стережись! У біографії Гольдрінга є дошкульна прогалина — час, що передував твоєму арештові і ув’язненню в таборі для військовополонених. Ти не зможеш довести документально, де вештався, виставити будь-яких свідків. І тоді…»