Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
Коли якийсь Ганс по-звірячому вбиває котрусь там Емму, коли сусіда по дому потрапляє разом з усією сім’єю в автомобільну аварію, коли десь поблизу спалахує пожежа, — це надовго западає в пам’ять жителів прилеглих до місця пригоди вулиць. Події ці стають своєрідним календарем, за яким відраховується час. «Це було в рік трагічної загибелі Герлахів…», «Саме в рік цього звірячого вбивства мій старшенький перехворів на кір…», «Пам’ятаєте, ході ще загорівся наріжний будинок?» Пам’ятаєте, пам’ятаєте, пам’ятаєте… А війна? Хіба ж вона, змівши мільйони людей, не торкнулася кожного особисто? Ще й як торкнулася! Але те, що вона принесла, стало передусім «своєю бідою», яка не те щоб застила лихо загальне, а робила його невідворотним, мов фатум, мов розбурхану стихію, спинити яку і осягнути глибини, де зароджуються катастрофи, понад людську силу. Сутенер, що спалив у грубці труп забитої ним полюбовниці, стає страховиськом, одне ім’я якого породжує жах. Убивці ж, які спалили в крематоріях концтаборів мільйони людей, безликі. Надто їх було багато, і про них забули. Для багатьох, для дуже багатьох вони були абстракцією, їх злочини не вкладалися в звичайну людську свідомість, а раз так — про них воліли не думати. Тим більше, що преса, радіо, кіно саме про таку забутливість і дбають…
— Що з вами, Фред?
Григорій лише тепер помітив, що вони під’їздять до високої огорожі з пропущеним угорі дротом. Вілла біля Штернбергзее? Так і є!
Нунке спиняє машину біля брами, показує варті чи то документи, чи то перепустку. Машина від’їздить, зупиняється на протилежному боці вулиці, а вони проходять через врізану в огорожу масивну хвіртку і прямують у глиб парку, де височить гарний, але нічим особливим не примітний будинок.
Охороняють вхід люди в чорних лискучих плащах, з-під яких видно звичайні цивільні брюки. Але виправка в охоронців військова і козиряють вони Нунке та його супутнику, після перевірки документів, теж по-військовому, З вестибюля начальник варти комусь дзвонить, називає прізвища Нунке і Шульца. Вираз обличчя в нього непроникний. Розмовляючи по телефону, він холодними сірими очима обмацує обличчя двох чоловіків, що стоять осторонь, чекаючи дозволу пройти, ніби навічно хоче закарбувати їх у пам’яті. Григорій майже фізично відчуває дотик цього холодного погляду. «Мабуть, саме так дивилась на свої жертви Медуза-Горгона, примушуючи їх кам’яніти», — думає Григорій. Нарешті начальник варти кладе телефонну трубку.
— Роздягайтесь! — кидає він коротко. Очі його блищать невситимим голодним блиском. Запрошення роздягнутись він вимовляє завченим тоном наказу. Чи не над ешелонами в’язнів, привезених до концтабору, він лунав, коли нещасних людей піддавали так званій «санобробці»?
У приймальні Гелена обох відвідувачів зустрів його секретар, теж у цивільному, і теж з військовою виправкою.
— Я вже доповів про ваш прихід шефові, будь ласка, пройдіть, гер Нунке! — запросив він. Його обличчя, постать просто сочилися люб’язністю, ніби зустрічав він не викликаних шефом підлеглих, а своїх власних гостей. — Вам, гер Шульц, доведеться трохи зачекати. Сподіваюсь, недовго. Прошу, влаштовуйтесь якнайзручніше, там на столику нові журнали, попільничка. Як бачите, палити у нас не забороняється, я сам заповзятий курець і розумію, що то важать одна-дві сигарети перед розмовою з начальством.
— Тоді я зараз-таки з цього скористаюсь. Дозвольте запропонувати і вам? — Григорій витягнув пачку «Честерфілд» і простягнув її секретареві.