Засвідчення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-55-8
- Переводчик: О. Смольницька
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Засвідчення». Краткое содержание книги:
У зізнанні його матері можна було добачити відкриття, що Центр зазнав поразки, яка вражає душу. Що там не могли осягнути сценарію, в якому Нуль-зона виявиться кмітливішою, підступнішою, винахідливішою.
Ніщо з того не могло стерти виразу обличчя Ґрейс, серед дощу, коли наближалася директорка, — піднесення, відчуття відомсти, абстрактної ідеї, яскраво вираженої в її рисах, що жертовність, відданість і працелюбність отримають винагороду. Начебто фізична поява подруги і колеги, яку так довго вважали загиблою, могла стерти нещодавнє минуле. Директорка, у шлейфі надприродної тиші. Чи заплющені в неї очі, чи в неї уже й очей немає? Смарагдовий пил сплескувався від неї у повітря, на землю, щокроку. Ця людина, якої не має бути, то лиш оболонка душі, з якої він розкрив тільки окрушини.
Мати завела далі своєї, і він дозволив їй, бо не мав вибору, потрібного часу для акліматизації, пристосування.
— Уяви собі ситуацію, Джоне, в якій ти хочеш стримати щось небезпечне. Але підозрюєш, що стримування — гра на поразку. Те, що ти хочеш стримати, тікає, повільно, невблаганно. Фактично те, що здавалося непроникним, із плином часу стає навіть дуже проникним. Ця огорожа радше є продірявлена, аніж без дірок. 1 уяви те, що ця річ колись, здається, хоче тебе знищити, але не має лідера для перемовин, як і жодних заявлених цілей. — Це була майже така промова, яку, на його думку, могла озвучити й директорка.
— Ти маєш на увазі Південний Округ, куди ти мене послала. Не з тими інструментами.
— Маю на увазі, що та група, до якої я входила, певний час вірила, що Південний Округ може бути скомпрометованим, але більшість вірила, до сьогодні, що це не просто помилка, а й щось сміховинно кумедне.
— Як тебе втягнули?
— Через тебе, Джоне. Давно. Бо треба було, щоб мене призначили туди, ближче до тебе, де ти жив із батьком. — Із власної ініціативи: — Це був побічний проект. Аби придивитися, простежити. І це стало основним курсом.
— Але чому саме я?
— Я ж тобі сказала. — Благальним тоном, щоб він зрозумів: — Я знаю тебе, Джоне. Я знаю, хто ти. Я знала б, якби ти… змінився.
— Як змінилася біологиня. — Цієї миті він аж палав од люті, що вона жбурнула його в самісіньке пекло, не сказавши йому, не давши вибору. Хоча в нього був вибір: можна було б лишитися там, де раніше, ще вірячи, що живеш за межею, коли це насправді була брехня.
— Щось таке.
— Або просто змінився, ставши цинічнішим, виснаженим, вимученим, параноїком, вигорілим.
— Припини.
— Нащо мені це?
— Я робила все, що у моїх силах.
— Еге.
— Та вирости, ось що я маю на увазі, Джоне. Я робила все, що у моїх силах, узгоджуючись з обставинами. Але ти все ще лютуєш. Навіть нині ще лютуєш. Це занадто. Занадто. — Теревені околясом, коло та навколо катастрофи. Але хіба не так, люди, ви завжди й чините, поки ще живі?
Він поставив філіжанку кави. На плечах у нього зав’язаний вузлом тягар, який ніколи не звалиться.
— Я про це не думаю. Це нічого не важить. Тепер нічого не важить.
— Тепер це найважливіше, — сказала вона, — тому що я, можливо, більш ніколи тебе й не побачу. — Її голос уперше, наскільки він пам’ятав, затремтів.
Цей тягар важко впав на нього й поранив, і Керманич збагнув, що це правда, і на секунду відчув, ніби падає. Неосяжність, неможливість цього, надто безкраї, надто тяжко. Він ледве міг осягнути це, хоча й прямував крок за кроком.
Він ближче пригорнув її до себе, тримаючи в обіймах, доки вона шепотіла йому на вухо: «Я випустила речі з уваги. Я думала, що директорка з нами згодна. Думала, що зможу приборкати Лоурі. Думала, ми це подолаємо. Думала, у нас буде більше часу». Що проблема розсмокчеться. Що її можна якось стримати. Що вона не дуже боляче його вразить.
Його мати. Його приборкувачка. Але за мить йому довелося випустити її з обіймів. Немає жодного шляху перекреслити цю прірву, повалити цю огорожу, аби зцілити все, що вимагає зцілення. Не тепер.
Вона повідала йому ще одну річ, подавши її як розкаяння:
— Джоне, тобі треба знати, що біологиня у вихідний уникла нашої опіки. Три дні вона була у самоволці.