Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]

– Ми проскочимо, – пояснив дії Голден, ковтаючи блювотно-кров’яний присмак в горлі. Вивільнив передню і задню частини броні. – Але якщо вдягнемо ці штуки, то вони можуть знадобитися.

– Може бути, – кивком погодився Міллер, опустився поряд і став розстібати наступні обладунки.

Джим вдягнув броню мерця, що є сил намагаючись вірити, буцімто рожевий патьок на спинній пластині абсолютно не схожий на мізки. Копирсатися в застібках було важко. Пальці оніміли і були мов чужі. Він узяв було захист для стегон, але випустив з рук. Краще вже бігти швидше. Міллер вже справився зі своїм і тепер припасовував непошкоджений шолом. Джо узяв і собі, цілий, лише з однією вм’ятиною; начепив на голову. На дотик він був жирним всередині, і землянин зрадів, що наразі не відчував запахи. Попередній власник, на його думку, не часто приймав душ.

Міллер мацав збоку шолому, поки не увімкнув радіо. Із вбудованих динаміків пролунали його слова:

– Агов, ми виходимо в коридор! Не стріляйте. Ми йдемо на підсилення.

Затуливши пальцем мікрофон, він повернувся до капітана і сказав:

– Ну, мо, хоч одна зі сторін не стрілятиме.

Вони відійшли метрів на десять від перехрестя. Голден дорахував до трьох і тоді рвонув що є сил. Це вийшло до огидного повільно, ноги – мов залиті свинцем. Наче він біг у басейні з водою. Наче це був нічний кошмар. Міллер тупотів підошвами по бетону прямо за ним, дихаючи рвано, з задишкою.

Далі він чув тільки постріли. Він не міг сказати, чи спрацював Міллерів план. Не міг сказати, з якого боку летіли кулі. Гриміло безупину, оглушливо, варт було йому вискочити на перехрестя. За три метри від мети він зіщулився і стрибнув уперед. У легкій гравітації Ероса він практично летів. Наприкінці траєкторії його наздогнав рій куль, влучив над ребрами і швиргонув його об стіну коридору, ледь не зламавши спину. Він проповз решту шляху під кулями, що продовжували молотити по ногах; одна з них поцілила в литку.

Міллер пролетів над ним і гепнувся лантухом на півметра далі. Голден підповз збоку:

– Ще живий?

– Спіймав кулю. Рука зламана. Продовжуємо рухатися, – Міллер кивнув з видихом.

Голден здерся на ноги, хоча права була мов у вогні – м’язи у литці стислися, зупиняючи кров. Він підняв Міллера, навалився на нього, і вдвох вони почовгали до ліфта. Міллерова ліва рука метелялась вільно, наче в ній не було кістки, по зап’ятку стікала кров.

Голден вдарив по кнопці виклику ліфта, і вони з Міллером оперлись один на одного, поки той наближався. Він почав мугикати мелодію з «Міско і Маріско» собі під носа, і за пару секунд її підхопив і Міллер. У ліфті він натис кнопку причалу «Росінанта», очікуючи, що ліфт зупиниться навпроти сірих дверей повітряного шлюзу, за яким не буде корабля. Такий фінальний дозвіл лягти на підлогу і померти. Він чекав тієї миті, коли його зусилля закінчаться. Це буде дивний сюрприз, якщо він ще буде здатен дивуватись. Міллер відлип від нього і з’їхав мішком на підлогу, залишаючи на сяючому металі кривавий слід. Заплющив очі. Він міг просто заснути. Голден спостерігав, як груди детектива піднімалися і опускалися у рваному, болісному диханні, що ставало більш плавним і рівним.