Зорі в твоїх долонях
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зорі в твоїх долонях». Краткое содержание книги:
Випадкова зустрiч приводить головного героя у табiр заколотникiв. Режим iнопланетних загарбникiв, який, здавалося, житиме вiчно, раптом починає трiщати по швах... Та навiть сили добра, що мають урештi-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Iнакше кажучи, все, як у нашому життi. Бо це книжка про нас iз вами. I до дiдька космольоти та просторовi переходи.
Адже Вiчнiсть насправдi у наших руках. Просто у жменях.
Адмірал Дюбарі схвально кивнув. А месьє Карно із задоволеною усмішкою простяг мадам Петі руку. Пані президент дістала з нагрудної кишені стофранкову купюру і вклала її в долоню прем’єр-міністра.
— Я програла парі, — пояснила вона. — І дуже рада цьому. Ми маємо намір доручити вам украй важливе й відповідальне завдання, капітане Матусевич. На світі є лише двоє людей, здатних упоратися з ним. І один із них — ви.
8
А потім нас із Анн-Марі вигнали втришия.
Я, звісно, висловилася фіґурально. Фізичного насильства ніхто не застосовував, просто нам тонко натякнули, що наша присутність при розмові з батьком зовсім не обов’язкова, і запропонували зайнятися своїми справами. До цих справ належало:
а) мій візит до канцелярії тутешнього представництва земного Ґенштабу для офіційного зарахування на службу до Військово-Космічних Сил Землі;
б) наше з Анн-Марі прибуття в розпорядження Управління Спеціальних Операцій, де нас мали внести до списку особового складу, поставити на утримання й виділити житло;
в) все інше, пов’язане з пунктами „а“ і „б“: отримання необхідних документів та реквізитів, обмундирування й табельної зброї, облаштування на нових квартирах, знайомство з начальством і майбутніми колеґами та інше;
г) візит до медсанчастини УСО, де ми пройдемо передбачений у таких випадках медогляд і піддамося обіцяній „м’якій“ психообробці — як запевнила пані президент, це зовсім не страшно і лише трішки неприємно.
Отож справ дійсно не бракувало, та все ж було трохи прикро, що мене так безцеремонно виставили за двері на найцікавішому місці розмови. Анн-Марі відчувала те саме, але вміло ховала це під маскою байдужості — давався взнаки есбешний вишкіл.
А втім, уже незабаром я геть-чисто забула про свою досаду, захоплена приємними для себе клопотами. У канцелярії мене обслужили за першим розрядом, ніби я була щонайменше командором, а то й капітаном. Безумовно, на співробітників справило неабияке враження, що чин мічмана присвоїв мені сам верховний головнокомандувач, тому повелися зі мною вельми запопадливо. Вся бюрократична тяганина була зведена до мінімуму, і протягом півгодини я отримала на руки офіцерське посвідчення, табельний пістолет-паралізатор, службову кредитку, копію наказу про моє переведення в УСО, комплект ранґових відзнак та іменних планок для всіх видів обмундирування, а також направлення до господарської частини, де мене мали забезпечити тим самим обмундируванням.
На той час Анн-Марі вже встигла збігати в розташування ґаллійського Ґенштабу за наказом про своє переведення, і в госпчастину ми пішли разом. Там з мене зняли всі мірки й незабаром виклали переді мною цілісіньку гору новенького, в пластикових пакетах одягу. Вольовим зусиллям я подолала спокусу одягти парадний мундир і зрештою зупинила свій вибір на повсякденній робочій формі — штанах і сорочці кольору хакі. Перевдягнувшись, я пристебнула до пояса кобуру з паралізатором, прикріпила на петлицях коміра мічманські значки й почепила справа на грудях іменну планку. Решту речей, включно з моєю колишньою курсантською формою, я склала в невеликий контейнер, щоб залишити його на зберігання, поки влаштуюся на місці своєї служби.
— Ні, не так, — зупинила мене Анн-Марі. — Ти ще не збагнула, куди ми потрапили.
Вона переклала контейнер на платформу для доставки вантажів і проказала в мікрофон:
— УСО, житловий відсік молодшого командного складу, каюта мічмана Леблан.
Я чекала, що комп’ютер, зробивши запит у станційній базі даних, видасть повідомлення про помилку, але цього не сталося. Підхоплений ґравітаційним полем контейнер слухняно пірнув у люк вантажної шахти і зник, а на екрані дисплея висвітився текст: „Відправлено за призначенням.“
— Ось бачиш, — сказала Анн-Марі. — Тут усе робиться оперативно, без тяганини. Ми ще не встигли представитися начальству, а нам уже надали житло. Ну гаразд, ходімо. Будемо представлятися.
Ми попрямували хитросплетіннями коридорів до сектора, де розташувалося Управління Спеціальних Операцій. Дорогою нам раз по раз зустрічалися офіцери, сержанти й рядові — здебільшого ґаллійці й земляни, та нерідко траплялися барнардці, славоньці, замбезійці, а інколи й військовослужбовці інших людських світів. Більшість із них мали нижче від Анн-Марі звання, тому вітали нас першими. Я відповідала їм залежно від їхнього ранґу — саме так, як було прийнято в земному флоті.
Анн-Марі скоса поглядала у мій бік і легенько всміхалася. Нарешті не втрималася.