Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Химера - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Химера

Электронная книга - «Химера». Краткое содержание книги:

«Химера» — найповніше в Україні видання творів Михайла Масютка, письменника, художника-графіка, літературознавця, публіциста і правозахисника, багаторічного в’язня радянських тюрем і таборів. У творах М. Масютка — нелегка доля рідної землі та людей за роки радянської окупації. Повість «Химера» та оповідання «Дзвонарка» чудом збереглися в архівах КГБ і публікуються вперше. Інші твори невеликим накладом було надруковано в книжці «Досвітній сполох». Деякі оповідання та вірші М. Масютка з коротким життєписом автора увійшли також до книжки В. Чорновола «Лихо з розуму», що кількаразово видавали в діаспорі та Україні.
Для тих, хто шукає правду.
1 ... 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110
Перейти на страницу:

— А як він у Києві живе, то може він і начальник. Що йому? Гукне на нашого голову, той злякається і віддасть город. Бери, сину, листок бамаги і чорнило та пиши.

— Але, діду, я ту заяву подавати не буду. Як хочете, то подавайте самі.

— Добре, я сам подам. Пиши. Пиши так. Був у нас город, що перейшов мені разом з хатою від мого батька, а моєму батькові від мого діда…

— А дідові від прадіда?

— І то правда. Пиши, що той город ми обробляли та користувалися ним, аж поки не приїхав у наше село оцей теперішній голова. Як його? Ти знаєш. Не вимовлю його прізвище.

— Добре. Я вже написав.

— Пиши, що цей теперішній голова відрізав у нас наш город, а дав нам шмат землі коло глинища, де нічого не росте. Я не здужаю туди ходити, бо старий, а ти малий, а мати твоя на має часу для городу за роботою в колгоспі…

— То, може написати, що й батько мій помер?

— Пиши й про батька. Може хоч цим розжалобимо його… Напиши й про те, що голова колгоспу, одрізавши нам город попри саму хату, посіяв там конюшину, і як тільки наша гуска чи курка зайде в ту конюшину, відразу дає штраф. Нашим курям і гусям нема де дітися, хоч у хату бери.

— Та цього вже, може, не треба?

— Чого не треба?

— «Хоч у хату бери».

— Ну то напиши «хоч прив’язуй за ноги». Пиши, що ми просимо, щоб нам віддали наш город.

У клубі було вже повно людей, а на передніх лавках ніхто не сідав. Там дід з онуком і сіли.

На сцені за столом, укритим червоною матерією, сиділо все колгоспне правління, а збоку, коло трибуни, сидів один незнайомий.

— Ото він? — спитав дід в онука.

— Мабуть, він.

Голова колгоспу, що сидів на чільному місці за столом, встав і заговорив:

— Товариші колгоспники! До нас приїхав знаменитий поет. Честь йому і слава!

Голова почав плескати долонями, а за ним почали плескати всі присутні. І дід, дивлячись на інших, два рази вдарив долоню об долоню.

— Товариші колгоспники! Наш славний поет приїхав до нас із самого Києва. Не злякався він ні морозу, ні бездоріжжя, приїхав на творчу зустріч з трудівниками села. Так послухаємо ж нашого дорогого гостя з великою увагою та повагою!

Ще раз усі заплескали в долоні, і той незнайомий, що сидів на сцені, підійшов до трибуни. Він розклав перед собою купу паперів і сказав:

— Дорогі друзі! Я прочитаю вам свої вірші на колгоспні теми. Перший вірш називається: «Сіє трактор овес».

Сіє трактор овес, Торохтить він увесь. Дир-дир-дир, дир-дир-дир, Дир-дир-дир, дир-дир-дир. Як не крикне бригадир: «Уперед, трактори, Уперед богатирі, Бо ж усі ж ми за мир!» Дир-дир-дир, дир-дир-дир. Сіє трактор овес, Торохтить він увесь, Тільки вітер, тільки вітер, Тільки вітер з-під колес…

— Ти куди, Юхиме? — гукнув щодуху голова колгоспу.

— Та я, — почулося з задніх рядів, — забув з радіатора воду випустити, замерзне за ніч. Добре, що чоловік нагадав.

— Іди, випускай воду і зразу повертайся. Попереджую всіх: хто самовільно покине збори, того оштрафуємо на десять (10) трудоднів, а може й більше. Подивимось, хто то буде. Продовжуйте товаришу.

— Другий вірш називається: «Слава трудівниці».

Цівкою стрімкою Не помре, не згасне Цвіркнула в дійницю. Слава трудівниці, Полилось рікою Бо не тільки масло Молоко в столицю. Повезли в столицю. Полилось в столицю Повезли в столицю Молоко і масло. Свині і овечки, Слава трудівниці Білі паляниці, Не помре, не згасне. Ще й рум’яну гречку…

— Куди ви, тітко Килино?

— У мене корова недоєна І хата нетоплена.

— Запиши її, Миколо.

— Та пишіть — бодай вас писало вздовж і впоперек! — і тітка Килина грюкнула дверима.

— Можна питання задати? — піднялася рука з середніх рядів.

— Яке питання? — насторожився голова.

— Чи дасте цього року на трудодні якісь гроші? Чи будемо робити на бугая так, як торік?

— У нас сьогодні на повістці денній стоїть читання поетичних віршів, а ви сюди з своїми грішми та трудоднями лізете…

— Аякже! Гроші не даєш на трудодні, а вірші — слухай! — почувся різкий жіночий голос із задних рядів.

— Хіба їм поетичні вірші читати? — звернувся голова до поета так, щоб усі чули. — Хай слухають, як свині верещать на фермі! Закриваємо творчу зустріч!

Всі кинулися до дверей, а дід, наче молодий, підбіг до поета і подав йому свою заяву.

— Що це таке? — спитав поет.

1 ... 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)