Химера

У цей момент з-за рогу вибігло двоє міліціонерів. Андрій хотів запитати Ефіра, що їм робити. Може як-небудь вдасться втекти. Глянув на правий бік, де поруч йшов Ефір, і не побачив нікого.

«От підлий ворохобник, — подумав він. — Завів у пастку, а сам втік».

Андрія охопила досада на самого себе за те, що він не зміг своєчасно позбутися цього чаклуна. А між тим двоє міліціонерів бігли прости на нього. Андрій аж затремтів від всіх цих несподіваних переживань. Але, о диво, міліціонери пробігають мимо, не звертаючи на нього уваги. Користуючись ситуацією, він швидко перейшов на другий бік вулиці, повернув у протилежний напрям, змішавшись з перехожими. Коли дійшов до рогу кварталу, ще раз озирнувся і побачив, як один з хлопців скинув з своєї голови картуз міліціонера, вдарив його ногою так, як бють м’яч на футбольному полі, і як обидва вони спритно вскочили в трамвай, що проходив мимо, як міліціонер довго свистів услід трамваю, та вагон не зупинився.

За рогом Андрія зустрів Ефір, трохи поодаль стояло таксі.

— Ходімте швидше, поки ці шалопаї не опам’яталися, — промовив він до Андрія. Вони сіли до машини, І Ефір наказав шоферові вести їх до квартири Андрія.

Уже їдучи, Ефір питав:

— Трохи налякалися такої пригоди?

— Пригода не дуже приємна, хай йому трястя, — нехотя відповів Андрій.

— Але, думаю, що ця маленька неприємність не відбере у вас бажання далі пізнавати світ, — питав уже вдома Андрія Ефір.

— Добре собі маленька неприємність, роздратовано відповідав Андрій, — трохи не потрапили до катівні. Вам — що? Ви можете собі зникнути в будь-який час крізь найменшу щілину, а я поплатився б і за себе, і за вас.

— Пізнавання істини легко не дається. Трохи налякалися, зате ви побачили добро і зло в людських душах. Те, що ви думаєте, не станеться в той час, коли я з вами. Я зможу вас виручити з найскладнішої ситуації.

Андрій мовчав. Він роздягнувся і сів на свою канапу. Ефір присів поруч і продовжував:

— Заспокойтеся, друже. Люди не втрачають рівноваги в гірших обставинах. Ви сьогодні це бачили.

— Я знав про те, що емгебе катує людей, але щоб аж так воно розкидалося людським життям — я цього не уявляв собі, — поринувши у спогади баченого сьогодні на екрані свого апарата, проговорив Андрій.

— Я маю намір показати вам сьогодні ще одну картину. Прошу вас, шановний друже, не гніватися на мене, якщо я це роблю мимо вашого бажання. Ви мусите мати повне уявлення про ваше суспільство.

Ефір почав розкладати на столі апарат, вимкнув світло і за хвилину на екранчику вирисувалася вулиця, тьмяно освітлена далекими електричними ліхтарями. До одного з будинків під’їжджало велике чорне авто.

— Пізнаєте цю машину?

— Ні, — відповів Андрій.

— Чорний ворон, — пояснив Ефір.

— Чув про такий, але бачити не доводилося, бо кажуть, що ці авта їздять лише темної ночі.

— Так є. Вони їздять у таку пору, як зараз, а то й пізніше безлюдними вулицями, щоб їх менше бачили люди.