Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Відкинувши ідею тотального знищення роду людського, він наказав своїм підлеглим, помічникам, уповноваженим та комісарам негайно після балу повернутися на місця і з новими силами взятися до революційної роботи в ім'я торжества ідей сатанізму–дияволізму.
Бал закінчився під акомпанемент артилерійської канонади та кулеметно–автоматних черг, що лунали в зоні Щастя, навколо великої фабрики по виробництву наркотика галуїн, яка належала Івану Крейді, де зіткнулися афганські та мексиканські бандформування.
57
У чорному настрої, супроводжуваному нестримним тупим головним болем й бажанням нічого не робити, ні з ким не розмовляти, ні про що не думати, через силу Гайдук приїхав до Софійського собору Кінчалася ранкова служба, яку вів митрополит Ізидор: був не в сяючих, наче пасхальне яєчко, ризах, а в чорній монашеській рясі. Людей прийшло зовсім небагато, всередині ще панувала нічна темрява, а кілька тоненьких запалених свічок, здавалося, тільки підкреслювали морок, що завис у храмі. Високо над царською брамою, у пітьмі центрального апсиду тьмяно світилося золоте сяєво, що оточувало постать Оранти; Богоматір, яка в розпачливому жесті здійняла руки до неба, була без младенця Ісуса, від чого здавалася ще самотнішою. Дорослий Ісус, майже непомітний вгорі, дивився на свою Матір з вершини центрального купола.
Ізидор правив заупокійну службу за убієнними слизовиками. Словам його молитви вторив невеличкий хор, що складався зі старих жінок, голоси яких звучали жалібно й дисонансно: віч–на–а-я пам'ять, вічная па–а-м'ять.
Після закінчення служби Гайдук підійшов до Ізидора, поцілував великий золотий хрест, що його тримав митрополит. Ізидор запросив Гайдука до своєї резиденції — митрополичого дому білого двоповерхового барокового будинку що стояв навпроти собору Не надягаючи нічого поверх ряси, владика провів гостя по двору підтримуючи за руку щоб не посковзнувся на слизькому камінні, яким вимощена була доріжка. Падав холодний дощ, і Гайдук подумав, що розплавлена у вогні магма — руїни будинку на Банковій — уже вистигла, ні дим, ні пара не піднімаються з них, тільки стоїть гіркий запах гару.
Піднявшись на другий поверх, Ізидор відкрив двері свого кабінету скромної кімнати, заставленої важкими дубовими шафами для книжок. У лівому кутку кабінету висів різьблений дерев'яний темно–коричневий іконостас з трьома образами і поличкою, на якій мерехтіла запалена лампадка; перед іконостасом стояв аналой, прикритий вишиваним рушником. Праву — світську — частину кабінету прикрашав масивний дубовий робочий стіл митрополита, на якому панував ідеальний порядок: поряд з тоненьким лептоном — акуратно складений стос списаного паперу старовинні книжки з різноколірними закладками, дерев'яне розп'яття, поряд з яким — гуцульський свічник з п'ятьма недогарками воскових свічок й масивна чаша з зеленого скла з вигостреними олівцями.
Ізидор усадовив Гайдука на дерев'яній лавці, прикритій карпатським ліжником, а сам підійшов до кахляної зелено–жовтої печі й приклав до кахлів долоні.
— Змерз.
Зігрівшись трохи, сів у своє робоче крісло за столом, дістав з шухляди сірники й довго запалював свічки, що стояли на столі. На стіні позаду Ізидора висіла масивна, продовгуватої форми, майже в метр заввишки ікона–дошка без окладу: Ісус Христос у темному кольору ночі, хітоні; тьмяно–золотавий німб ледве проглядався навколо голови Спасителя; тонкі пальці правої руки складені для благословення, а ліва рука тримає важку книгу оздоблену коштовним камінням, — Євангеліє. Щось дивне привиділося Гайдуку в цьому образі Христа, чого не міг зрозуміти.
— Чаю вип'єте?
— Ні, — заперечливо хитнув головою Гайдук, відчуваючи, як біль стає нестерпним, шкодуючи, що не ковтнув з ранковою кавою три капсули екседрина. — Мені дуже погано. Тільки ви можете допомогти.
Ізидор підвівся з‑за столу (ворухнулося полум'я свічок у свічнику залишивши багряні відсвіти на іконі Христа) й сів поряд з Гайдуком: обхопив теплими великими долонями його голову стиснув скроні й тримав руки так довго, аж поки біль почав ущухати.
— Давайте помолимось разом, — запропонував митрополит. — Вам не обов'язково повторювати мої слова. Ви їх не знаєте. Лишень пропустіть їх через своє серце.