Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Але ж ви розвідник, а не поліцейська нишпорка. І, наскільки я розумію, поле вашої діяльності — закордон, Європа, Конфедерація, а не Україна.
— Розвідник… Я теж так думав спочатку Думав, моя справа — викрадати таємні креслення американських ЗРК, чи платформ ВПС восьмого покоління. Але виявилось, що діяльність нашої розвідки за кордоном весь час наштовхувалась на сліди злочинів українських архонтів і олігархів. Нелегальний продаж зброї, систем наведення ракет, відмивання кримінальних грошей, торгівля нашими технологіями. Скажи, наркотики мають відношення до національної безпеки?
— Звичайно, мають. — Оля наче вперше побачила чоловіка — і він їй здався зовсім чужою, незнайомою людиною: зморений, зарослий ще чорною, але вже з домішкою сивизни щетиною, з пригаслим поглядом темних очей і боксерським носом — цей сильний, старший за неї чоловік, в якого раптово, незрозуміло чому закохалася Оля, не був схожий на того героя–розвідника, яким малювала вона Гайдука в своїй наївній дівочій уяві. Куди ж поділися їхня неймовірна близькість, їхнє злиття, аж до самознищення, як здавалося їй, до викривлення простору і повної зупинки часу до болісного бажання вмерти разом з коханою людиною, яка стала найближчою, найріднішою, якій можна довіряти більше, ніж самій собі? Яка ілюзія, і яким гірким є усвідомлення цього! Перед нею сиділа людина, яка ніколи й нікому не довіряла, безмежно далека від неї, не людина, яку вона кохала, а чорна скриня, наладована зашифрованими таємницями, що ніколи не стануть її таємницями. Олі здалося, що вона тепер розуміє Божену — чому та, не знайома їй жінка, не залишилась з Гайдуком.
Оля злякалася цих думок, які прокладали непереборну межу між нею і Гайдуком. Ніжність, жаль і співчуття до чоловіка знову ворухнулися в її душі. Вона вслухалася в слова Гайдука:
— Коли людина, яка фактично керує країною, стає одним з найбільших наркопостачальників у світі… домовляється з мексиканським наркокартелем, постачає сучасну зброю повстанцям, що намагаються повалити уряд Конфедерації держав Північної Америки — наших стратегічних партнерів, — як ти думаєш — це повинно цікавити військову розвідку України?
Гайдук не чекав від неї відповіді, він похмуро сидів у кутку кухні й не дивився на Олю. Тільки говорив тихо й розмірено.
— Так історично склалося, що військова розвідка України стала набагато ефективнішою, більш професійною за політичні розвідки нащадків КГБ — усіх цих ДерВарів та інших контор. Ми виконували і виконуємо геостратегічні завдання, ми хочемо знати, звідки зростає небезпека для України, хто наш потенційний стратегічний противник. Але весь час події розвертають нас убік України: дуже часто — точніше, майже завжди — смертельна небезпека для держави виходить звідси. З Києва. Ось чому нам доводиться втручатися в українські справи.
— Але при чому тут слизовики? — заперечила йому Оля. — Це наше спільне нещастя — згодна, результат Спалаху і Темряви, наша хвороба. І не тільки наша. Такі ж слизовики вкривають усю Європу Але там їх ніхто не спалює, — Оля здивувалася, зрозумівши, що говорить з чоловіком не як з найближчою їй людиною, однодумцем, а як з чужим, ворожим їй опонентом.
— Їх не треба було палити всіх, згоден. На нашій лицемірній мові це зветься collateral damage — побічні втрати. Невинні жертви анти–терористичних операцій. Я визнаю це і готовий заявити це прилюдно. Мені дуже прикро, — Гайдук зробив паузу — Але зрозумій: КОМАН, ці справжні слизовики, прикривався цинічно, як щитом, цими нещасними невинними істотами. І можу сказати тобі по секрету що кілька членів КОМАН, яких захопили під час операції й піддали інтенсивному допиту — тобто з застосуванням тортур, — дали дуже цікаві свідчення: звідки в них вибухівка і хто фінансував їх і спрямовував їхню діяльність.
— І хто це? — спитала глузливо Оля. — Жидо–масони, як твердять Воля і Богошитська? Чи імперіалісти з Саудівської Аравії? Чи ворожа розвідка Гватемали?
— А ось цього тобі і не треба знати… З твоїм почуттям гумору і розумінням державних справ!
Він гнівно встав і, грюкнувши дверима, пішов до вітальні, де поспіхом налив собі півсклянки віскі й залпом випив. Ліг на диван, укрившись теплою норвезькою курткою, і заснув, звільнившись на кілька годин від того кошмару що переслідував його останню добу.
Це була перша ніч в їхньому подружньому житті, коли вони спали нарізно. Гайдук не чув, як плакала в спальні Оля.
56
Штаб–квартира Сатани розмістилася в Пешаварі — брудному містечку в північному Пакистані, знищеному безперервними війнами, переповненому хвилями біженців, поділеному поміж пуштунами, таджиками й узбеками, поміж представниками військової адміністрації та кількома незалежними зонами: зоною Смерті (виробництва і вільного продажу зброї). Щастя (де були розташовані потужні фабрики з виробництва наркотиків) та зоною Свободи племен — неконтрольованим вільним простором, ринком, на якому велася жвава торгівля зброєю, жінками, наркотиками, косметикою, кіньми і мулами, електронікою, де провадився обмін полоненими та заручниками. Білі, колись чепурні будинки Пешавару перетворилися на чорні закіптюжені халупи, вузькі вулички були завалені сміттям, а за рівнем смертонебезпеки і людоловства Пешавар конкурував з мексиканським Сюдад–Хуарес та сомалійським Могадишо.