Очікування шторму
- Автор: Авдєєнко Юрій
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Тарас Сергійчук
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Очікування шторму». Краткое содержание книги:
А в сусідній кімнаті вже дзенькав посуд. Накривали стіл. Три лампи освітлювали кімнату. Й ще червонуватий вогник лампадки, що висіла під великою іконою Марії з маленьким Ісусом на руках.
Піп, від якого несло самогоном, нашвидкуруч здійснив обряд. Ми помінялися обручками. Й поцілувалися…
Запитання. Скільки часу тієї ночі залишався Козаков у хаті Вороніна?
Відповідь. Годин дві. Перед від'їздом він хвилин на десять виходив з Аполлоном у двір. Про щось говорили…
Запитання. Сам на сам?
Відповідь: Ні. З ними був Генріх Требухов. Він стежив за батьком.
Запитання. Чи означає це, що полковник Козяков не міг поговорити ні з ким віч-на-віч?
Відповідь. Ні, не означає. Але Требухов, як мені відомо, завжди був на відстані видимості, маючи можливість у разі необхідності прийти на допомогу. Полковник так і називав його: «Мій охоронець».
Напевно, діяльність і кар'єра Генріха Требухова заслуговує особливого вивчення. Ми нічого не знаємо про його дитинство та юнацькі роки, якщо не вважати розказану ним самим історію про роман з землеміровою дочкою, що визначалася високими грудями й низькою моральністю… Тому перенесемося в 1923 рік, коли Генріх працював діловодом обліково-військового столу при відділенні міліції. Оскільки торгівля запліснявілими чорнильницями й обкусаними ручками не обіцяла зиску, діловод почав продавати облікові картки, без яких у той час важко було влаштуватися на роботу. Картка приносила 10 тисяч карбованців. Гроші, скажемо прямо, невеликі, якщо врахувати, що номер курортної газети коштував 20 карбованців. Однак Генріх не витрачався на пресу, визнаючи за краще читати етикетки грузинських вин… Останнє заняття, як і перше, було перерване 114-ю статтею Кримінального кодексу. Пункт 4 дріб 1. Народний суд визначив Генріхові Требухову міру покарання у три роки, зі скороченням строку у зв'язку з амністією наполовину, з обмеженням у правах по відбуттю покарання на один рік…
Час точить строк, як шашіль меблі…
І ось Генріх знову в губсуді. Тільки вже не підсудний, а секретар-кваліфікатор камери у справах по порушенню законів про працю.
Підмуштрувавшись на покій посаді, секретар-кваліфікатор зметикував, що більшість громадян-непманів зовсім не знає кодексу про працю. Одного чудового дня він приходить у трикотажну крамницю громадянки Гофман і заявляє наляканій дамі, що вона притягується до відповідальності за найми службовців без біржі праці й що за це їй загрожує суворе покарання.
— Я можу вам допомогти, — сказав Генріх.
І чорні вусики над пухлою губою дами здригнулися від розчулення.
— Я можу вас зовсім звільнити від суду. Або кваліфікувати злочин у легший бік.
— Ближче до справи, — сказала громадянка Гофман, іще сподіваючись на свої чари, як той, хто зірвався з п'ятого поверху, надіється, що йому пощастить і внизу він зустріне не бруківку, а віз свіжого сіна.
— Думаю, що зміст статті сто тридцять другої Кримінального кодексу вам знайомий… Звільнення від суду вам обійдеться у п'ять мільярдів карбованців, а легша кваліфікація за першою частиною статті сто тридцять другої буде коштувати тільки три мільярди…
— Я не тримаю вдома ні карбованця, — довірливо повідомила громадянка Гофман. — Так навчив мене мій покійний чоловік… Приходьте завтра.
Наступного дня, не заставши господиню в домовлений час, Генріх написав записку, в якій указував номер свого телефону, ім'я і по батькові.
Громадянка Гофман подзвонила йому ввечері і, виявивши практичну кмітливість, попросила його принести «справу», щоб переконатися, що тут немає обману.
Вирушаючи з візитом, Генріх одягнув накрохмалену сорочку, краватку «кішечку». Він ніжно ніс «справу», як молода мати несе первістка.
Мило посміхаючись, громадянка Гофман прийняла папку. Й відрахувала завдаток — один мільярд карбованців… Генріх заховав гроші в кишеню. З сусідньої кімнати вийшли міліціонери.
— П'ять років.
— Прощавай, «Хванчкара»… «Отто Поднек» — друкарські машинки всіх систем, арифмометри, ротатори. Трамваї і кінематограф… «Мастяжарт» — вакса, гуталін, мисливське мастило. Оптом і вроздріб…
Тук-тук! — стукають колеса.
Ту-ту! — кричить паровоз.
Далі в біографії Генріха Требухова — айсберг, або, як кажуть, біла пляма. Проміжок у два-три роки після виходу з табору не лишив жодних слідів у судовій хроніці. Й можна лише зробити висновок, що саме в цей час і відбулося перетворення Требухова з рецидивіста-комбінатора на бандита.