Очікування шторму

— Весна ж… — Оленка повертається до Каїрова: — Хай вам щастить.

— Спасибі. А знаєш… Дай я тебе поцілую, дочко.

Плечі в Каїрова широкі. Й голова Оленки зникає між ними.

Катер біля пристані перевалюється з борту на борт. Хтось невидимий розмахує попереду зеленим ліхтарем. І лінії виходять, як зелене листя.

— Тепер можна відчалювати, — каже капітан-лейтенант.

Каїров подає Чиркову руку:

— Я тобою задоволений, Єгоре Матвійовичу. Радий буду, якщо доведеться разом працювати. А взагалі… Бадьорості тобі, сміливості. Тільки не спокою.

Запрацювали мотори. Злетіли над берегом злякані чайки. Корма катера поповзла ліворуч повільно, майже непомітно.

Темний простір води, що плескалася об старі палі, раптом став розширюватися, видовжуватися, вигравати скупими передсвітанковими бліками. Потім катер осів, завмер, обтрусив заціпеніння і помчав в отвір портових воріт. Слід за ним потягнувся широкий, кучерявий, білий, немов тополиний пух.