ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
— З-звичайно, повірить, ми ж не обдурюємо, — згодився Микола, прояснівши. Перед ним знову розіслалася голуба далина.
— Поспішати треба з машиною, — закінчив директор. — Темпи вирішують усе!
Через кілька днів сталася подія, яка, очевидно, визначила наперед результат боротьби.
Десь опівдні Храпову подзвонив секретар наркома і попросив негайно послати до нього інженера Тунгусова, по можливості, з усіма матеріалами про його генераторні лампи.
Хвилин через двадцять після цієї розмови Микола ввійшов у приймальну. Секретар зразу ж підвівся, сказав: «Ходімо» — і без попередження відчинив перед ним двері в кабінет. Було ясно, що він діє за інструкціями. Уже це насторожило Миколу.
— Будь ласка, Миколо Арсеновичу, — сказав нарком таким нейтральним, буденним тоном, наче запрошував одного з своїх постійних співробітників, з яким тільки що бачився.
Микола все помітив і врахував; нарком був не сам. З-за спинки крісла стирчала голова з круглою, мов циркулем обведеною лисиною на маківці і вузькі обвислі плечі.
— Оце і є той інженер, про якого я говорив, — сказав нарком голові. — Ламповик. Познайомтесь, Микола Арсенович, це професор Акулов, чули, звичайно…
— Аякже… Читав, знаю праці професора… — Тепер Микола зрозумів майже все. Чоловік, що підвівся з крісла, довгий, весь витягнений, наче прокатаний під валками блюмінга, був відомим авторитетом в електроніці. Правда, власних творчих досягнень у нього не було, але ім’я його часто мелькало в спеціальній пресі, — він діяльно «брав участь», рецензував, реферував, виступав, консультував, компілював, популяризував…
— Товариш Акулов був на ламповому заводі у своїх справах, — вів далі нарком, — і випадково ознайомився там з одним замовленням на генераторні лампи, які, на його думку, спроектовані неграмотно. Професор вважав своїм обов’язком застерегти мене, оскільки ми зустрілися в його справі. От я й вирішив викликати вас… До речі, професоре, хто там звернув вашу увагу на помилку? І чому вони не опротестували замовлення?
— Помилку знайшов я сам, випадково, — низько в ніс загудів, як з бочки, професор. — Побачив на столі робочі креслення, ну, око набите, помітив одразу… Проконсультував. Прізвищ, на жаль, не запам’ятав, люди незнайомі… Здається, тепер збираються протестувати.
Миколі стало ясно: нарком піддав йому цього професора на розправу. Гаразд!
— Про які, власне, лампи йде мова? — спитав він.
— Генераторні, ультрависокочастотні. Микола дістав з портфеля синьку, розгорнув.
— Ці?
— Дозвольте… здається… так, вони самі.
— Так. Що ж ви тут знаходите?
— Як!? — професор майже обурено вп’явся очима в Миколу. — Ви хочете, щоб ми зайнялися розглядом тут, зараз, заважаючи народному комісарові?! — він витяг з кишені годинник. — Нарешті, я не маю часу…
— Нічого, нічого, — перебив його нарком. — Я прошу ваб трохи затриматись. Для мене дуже важливо з’ясувати це питання зараз.
— Отже, професоре?.. — спокійно сказав Микола.
— Гаразд, — прогудів той, нервово знову надіваючи окуляри. — Я тільки сформулюю основне. Така лампа не працюватиме. А якщо й працюватиме, то лише при слабкому режимі і з наймізернішим ККД. Профан, який її конструював, допустив елементарну помилку. Ну ось гляньте. Погодьтеся, що при такому розташуванні електродів, як тут, — довгі, наче сосиски, пальці обох рук професора химерно сплелися над схемою, зображаючи електроди, — неминуче виникне так звана паразитна ємкість.
— Безперечно, професоре. Ви маєте цілковиту рацію, — з перебільшеним захопленням підтакнув Микола.
— Ну, от бачите! А паразитна ємкість — шкідливе явище, що паралізує генерацію. Боротьба з ним становить основне завдання в сучасній електроніці.
— Так… А знаєте, професоре, є така рослина — блекота. Дуже шкідливе явище природи, викликає отруєння, галюцинації, запаморочення, навіть смерть. Або, скажімо, пліснява. Або отруйна змія, — що є шкідливіше! А от люди вивчили, опанували ці шкідливі явища її перетворили їх у джерела могутніх засобів для лікування хвороб. А тертя! Адже боротьба з ним «становить основне завдання» протягом усієї історії техніки. Але якби не було тертя, ми не мали б транспорту, та й ніжками не змогли б пересуватися по землі…
Нарком сидів, одкинувшись у своєму кріслі, і з очевидним зацікавленням стежив за поєдинком. Професор Акулов відчував, що його б’ють, що нарком заохочує це побиття, і земля під ним тремтіла. Він болісно шукав способу вийти з гри, в якій збирався зробити всього один, не зовсім чистий, але вигідний хід, що здавався йому таким простим і безпечним…