ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
Роль керівника не перетворила Федора в «начальство». Керівні функції — розподіл, приймання і оцінку роботи — він виконував між ділом, на ходу. А в усьому іншому, анітрохи не турбуючись про престиж, він ставав рядовим членом своєї веселої бригади; замазаний металевим пилом і маслом, гасав по цехах та коморах, вишукував відповідні внутрішні ресурси та інструменти, точив, свердлив, паяв, зварював деталі за кресленнями та вказівками Тунгусові, а часом і брався разом з усіма за лопату або відбійний молоток. Федір чудово розумів, що автор концерту, яким він диригує, — Тунгусов.
Загалом справа йшла добре, але бували і труднощі, причому це траплялося щоразу, коли питання вирішувалося за межами фабрики. До наміченого строку був готовий котлован для трансформаторної підстанції, а двадцятиметровий кусок кабеля, що його мав дати кабельний завод, як виявилося, помилково було передано якомусь іншому підприємству. До того ж завод взагалі відмовився дати кабелі, понад свій план, посилаючись на якісь «нові» розпорядження зверху.
Головне, чого всі чекали з хвилюванням, — генераторні лампи були зроблені з невеликим запізненням. Шикарно упаковані, перевірені технічним контролем, з паспортами, вони здавалися бездоганними. Одначе під час випробування, яке проводив Тунгусов, лампи «дали газ». Після довгої тяганини з заводом і ретельних досліджень Микола встановив, що причина появи газу крилася в неправильному складі скла, з якого були зроблені балони. Довелося відіслати лампи назад для заміни балонів.
Всілякі ускладнення поки що налагоджувались або своїми силами, або за допомогою Вітковського, який тепер став надзвичайно чуйним і доброзичливим. Тому Тунгусов і Храпов не дзвонили наркомові. Але історія з лампами неабияк занепокоїла їх. Надто вже вона була схожа на інцидент з професором Флеровим. Проте і цього разу вирішили зачекати.
— З цим поспішати не треба, — казав директор, розмовляючи з Тунгусовим віч-на-віч. — Пам’ятаєш, що сказав нарком? «Лампи будуть». Значить, будуть, хоч би що вони тут витворяли… Чи… можна сумніватись?
Микола зрозумів натяк, але не збентежився, не образився, а навіть зрадів йому. Цей чудовий чоловік Храпов просто повірив у його лампи, нічого в них не тямлячи. А він мав право сумніватися, він ризикував.
— Не бійтеся, Тимофію Павловичу, я вже перевірив. Лампи добре працювали і цілком виправдали мої конструктивні розрахунки.
— А газ? — здивувався Храпов.
— Газ з’явився на високому режимі і не відразу. Тут розрахунок тонкий.
— Думаєш, це зроблено спеціально?
— А дідько його знає… Може, й випадково, помилилися, а може й свідомо. Ось, мовляв, знову та сама історія, виходить, недарма тоді перешкодили цьому заходові. Усе закономірно, Тимофію Павловичу, єдине, що в нас нове, — це лампи, от по них і б’ють.
Храпов замислився, похитав головою.
— І що це таке завжди: як нове, так і починається…
— Закон природи, Тимофію Павловичу, нове завжди входить у життя з тертям…
— Теорія, Микола Арсеновичу… яке тут «тертя»! Я розумію, коли є підстави не вірити, сумніватись у методі, в розрахунках. Але він навіть не робив спроби перевірити. Шкодить, щоб підняти свій престиж, вислужитись. Шахрайство звичайне, більш нічого.
— Шахрайство, справді. Але не так усе просто, Тимофію Павловичу. Я знаю ці справи. Вітковський тут пішак, виконавець. Керують ним інші, солідніші сили з наукових сфер, які, повірте, давно розібралися в цінності нашого нового. Не люблять вони, коли щось варте уваги з’являється не від них — визнаних стовпів теорії, — а від якихось нікому не відомих Тунгусових… Та й — що казати — прикро, звичайно.
— Он воно що! Хто ж це?
— Не знаю. І не варто нам навіть цікавитися ними. Досить з нас Вітковського — головного виконавця.
— Ох, суч-чий син… А яким хорошим став! Тепер зрозуміло — маскується… Слухай, Миколо Арсеновичу, — Храпов раптом усміхнувся, — мабуть, козирі зараз усі в нас. Ми їхню гру знаємо, ну й пошиємо їх у дурні, їй-богу. Тепер тільки треба точно грати. Гра буде така: ми боязкі, наївні, до наркома знову йти не збираємось і Вітковському віримо. Вони певні, що завалять нас на лампах. Ну й нехай! Тут ми удамо, нібито піддаємося, щоб вони не вигадали якоїсь нової, несподіваної каверзи, не стали б на перешкоді в чомусь іншому. А поки вони мудруватимуть з лампами, ми спокійненько, але не дуже гаючись, добудуємо всю машину. Отоді й підемо до наркома, покажемо йому всі каверзи, які вони встигнуть вигадати. Ох, і торохне ж він тоді по цьому дяді — мокрого місця не залишиться! І лампи будуть відразу. Напевне будуть, він нам повірить!