Гілея

Марта давно не була на Овечому хуторі. Мати вже й людьми переказувала, й листи писала, а дочка не приїздила. Відповідала, що роботи багато. Чогось її побільшало відтоді, як повернувся в Степовий Іван...

Але тепер Марта повинна поїхати, щоб дати відповідь Сергієві і... собі. Вчора генерал Чоботар викликав Кортунова і з жалем сказав:

— Будемо прощатися з тобою, товаришу підполковник.

— Чому? — здивувався Сергій.

— Прийшов наказ відкомандирувати тебе в розпорядження командуючого протиповітряною обороною.

— Коли виїздити?

— Два дні на збори і влаштування особистих справ,

— Єсть!

Двох днів на збори вистачало, а щодо «особистих справ», то Сергій не знав, як він їх влаштує. Все залежало від Марти, а вона...

Вона дивно поводилася з ним. На аеродромі всі знали, що Марта дружить з Сергієм. Саме дружить, а не щось інше. Це слово, мабуть, точно визначало характер їх стосунків, принаймні її ставлення до Сергія. Це було щось більше, ніж товариська приязнь, і менше, ніж закоханість. Кортунов прагнув завжди ставити всі крапки над «і», як людина рішуча і відверта, але й досі не зміг добитися від Марти й слова на просте: «Ти любиш мене?» Марта ніби не чула цих запитань, а Сергій не знаходив відповіді в лукавому погляді дівчини.

Недавно, коли вони з друзями скромно відзначали присвоєння Кортунову звання підполковника, Марта подарувала йому дві червоні троянди, яких ще ніхто не бачив у цьому степу. Квіти стояли в простій склянці посеред столу, льотчики зачаровано дивилися на них і чомусь розмовляли тихо.» Марта не прийшла на цю холостяцьку вечірку. Сергій, провівши друзів, зайшов до жіночого гуртожитку, але Марти не було. Ася по секрету сказала, що Марта отримала від когось листа і пішла, мабуть, в степ.

Сергій знайшов її за аеродромом на піщаному, косогорі. Вона завжди приходила сюди, бо він нагадував їй курган в Овечому.

— Чому ти не прийшла, Марто? — стурбовано запитав Сергій.