Необхідні речі

– Тобі багато чого потрібно повчитися в тому, як правильно торгуватися, – сказав Коуфекс-Ґонт. – Тобі й усім іншим у Касл-Року. Але саме це і є однією з причин, чому я прийшов: провести семінар із вишуканого мистецтва торгів. У місті раніше жив один чоловічок на прізвище Меррілл, який трохи в цьому кумекав, але його давно немає і важко знайти. – Він вишкірився, демонструючи великі нерівні зуби Ліленда Ґонта на вузькому замисленому обличчі Сенді Коуфекса. – І ще слово «угода», Браяне: я планую провести ще кілька важливих уроків на цю тему також.

– Але… – Слово вискочило Браянові з рота ще до того, як він зміг його спинити.

– Жодних «але», – відказав Коуфекс-Ґонт. Він нахилився вперед. Очі пильно вдивлялися в Браяна з-під козирка бейсболки. – Містер Ґонт краще знає. Можеш це повторити, Браяне?

Горло Браяна підкорилося, але звідти не долинуло ні звуку. Йому стало гаряче, з очей крапнули зрадницькі сльози.

Велика холодна долоня опустилася Браянові на плече. І стиснула.

– Скажи!

– Містер Ґонт… – Браянові довелося ще раз ковтнути слину, щоб зробити місце для слів. – Містер Ґонт краще знає.

– Саме так, куций. Правильно. І тому ти робитимеш те, що я скажу, бо інакше…

Браян зібрав усю свою волю й зробив останнє зусилля.

– А якщо я все одно відмовлюся? Якщо відмовлюся, бо не розумію, як воно там… умов?

Коуфекс-Ґонт дістав бейсбольний м’ячик із рукавиці й стиснув його в кулаці. Зі швів закрапали дрібні краплі крові.

– Ти просто не можеш відмовитися, Браяне, – м’яко промовив він. – Уже ні. Тому що це сьома гра Світової серії. Усі сучки´ вже підпиляно, тож зараз час або срати, або своє брати. Ти роззирнися. Гарненько роззирнися.

Браян роззирнувся і з жахом побачив: «Еббетс Філд» настільки заповнений, що люди стоять у проходах… і він усіх їх знає. Браян побачив маму й тата, що сиділи з молодшим братом Шоном у VIP-ложі за основною базою. Його клас логопедії, обабіч якого міс Реткліфф і її кремезний тупак-хлопець Лестер Претт, вишикувався вздовж лінії першої бази, попиваючи «Роял Краун Колу» й наминаючи хотдоґи. Усі з шерифської управи Касл-Рока сиділи на дерев’яних лавах і пили пиво з паперових стаканів, на яких було зображено цьогорічних учасниць «Міс Райнґольд»[74]. Він побачив свій клас недільної школи, міських виборних, Майру і Чака Евансів, дядьків і тіток, двоюрідних братів і сестер. За третьою базою сидів Сонні Джекетт, а коли Коуфекс-Ґонт метнув скривавлений м’ячик і той знову рушничним пострілом ляснув у рукавиці кетчера, Браян побачив обличчя за маскою, і воно належало Г’ю Прісту.

– По дорозі тебе розкатаю, малий, – промовив Г’ю, кидаючи м’яч назад. – Пискнеш, як свиня.

– Розумієш, куций, тут уже не йдеться просто про бейсбольну картку, – сказав збоку Коуфекс-Ґонт. – Ти ж розумієш, правда? Коли ти накидав болота на простирадла Вілми Джерзик, то дещо почав. Як можна почати сходження лавини, просто скрикнувши надто голосно в теплий зимовий день. Тепер у тебе простий вибір. Можеш продовжувати… або залишатися на місці і опинитися в могилі.