Людина без властивостей. Том I

Це почуття австро-угорської державности було штукою такою дивною, що, либонь, шкода й зусиль пояснювати його тому, хто не пізнав його сам. Складалося воно аж ніяк не, скажімо, з частини австрійської й частини угорської, котрі, як годилося б гадати, доповнювали одна одну; ні, складалося воно з цілого й частини, а саме з почуття угорської й почуття австро-угорської державности, і це друге в Австрії процвітало, як у рідному домі, через що почуття австрійської державности, по суті, не мало батьківщини. Австрієць траплявся лише в Угорщині, та й то як щось небажане; вдома він називав себе підданим королівств та земель австро-угорської монархії, представлених в імперській раді, а це — те саме, що австрієць плюс угорець мінус цей самий угорець, і робив це австрієць аж ніяк не із захватом, а задля ідеї, яку ненавидів, бо терпіти не міг угорців не менше, ніж угорці — його, внаслідок чого весь цей взаємозв’язок заплутувався ще дужче. Тому багато хто називав себе просто чехом, поляком, словенцем чи німцем; і звідси й починався отой подальший розпад і оті відомі «прикрі явища внутрішньополітичного характеру», як їх називав граф Ляйнсдорф, що, мовляв, були «справою рук безвідповідальних, незрілих, ласих до сенсацій елементів», котрі не діставали належної відсічі від населення, мало освіченого в політиці. Після таких натяків, про предмет яких відтоді зі знанням справи написано багато мудрих книжок, читач, гадаю, радо сприйме запевнення в тому, що ні в цьому місці, ані далі не буде зроблено серйозної спроби намалювати історичну картину і позмагатися з реальністю. Цілком достатньо зауважити, що зрозуміти таємниці дуалізму (так звучав спеціальний термін) було принаймні так само складно, як і таємниці триєдности; адже процес історичний більш-менш повсюди нагадує процес юридичний — із сотнями застережень, додатків, компромісів і заперечень, і звертати увагу треба було б лише на них. Звичайна людина серед них живе й помирає, ні про що не здогадуючись, але лише й тільки собі на добро, бо якби вона надумала скласти собі звіт у тому, в який процес, з якими адвокатами, видатками й мотивами вона виявилася вплутаною, то її в будь-якій державі охопила б, либонь, манія переслідування. Розуміння реальности — це справа винятково історико-політичного мислителя. Для нього сучасність настає після битви при Могачі або при Літцені, як ото печеня йде за супом, він знає всі протоколи, й у нього щомиті напохваті почуття процесуально обґрунтованої необхідности; а тим більше коли він, як граф Ляйнсдорф, — аристократ, вихований у дусі політико-історичного мислення, чиї діди, родичі з чоловічого й жіночого боку самі брали участь у попередніх перемовинах, то передбачити результат йому не важче, ніж простежити поглядом висхідну лінію.