ГЧ
- Автор: Долгушин Юрий Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Соболь
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «ГЧ». Краткое содержание книги:
Широке коло інтересів і велика життєва школа, яку пройшов письменник (він був землекопом, вантажником, працював у авторемонтній майстерні, мандрував з нівеліром і мензулою в складі розвідувальних експедицій, був репортером, бійцем народного ополчення) відіграли неабияку роль у розвитку його творчості.
У своїх творах письменник змальовує різні сторони життя радянського народу, глибоко цікавиться, зокрема, питаннями техніки і біології.
Ю. О. Долгушин писав вірші, нариси, оповідання. Читач знає також його повісті «З протитанковою гвинтівкою», «Зброя піхоти» (написана в 1943 р. у співавторстві з М. Абрамовим), науково-фантастичну повість «Таємниця невидимки», книги, присвячені питанням мічурінської біології — «Біля джерел нової біології» і «В надрах живої природи» та інші твори.
Але найбільшу популярність серед читачів здобув його науково-фантастичний роман «Генератор чудес» — талановита розповідь про винахід радянських вчених, який дає можливість омолоджувати людський організм, перемагати тяжкі захворювання, оживляти передчасно померлих.
Написаний ще до війни, роман «Генератор чудес» порушує питання, які хвилюють нас і сьогодні. Автор показує, як по-різному використовуються наукові досягнення у нас і в капіталістичних країнах. Змальовуючи самовіддану боротьбу чесних людей однієї капіталістичної країни проти застосування наукового винаходу у воєнних цілях, письменник ніби закликає вчених і все прогресивне людство до боротьби проти війни, за мирне життя, в якому всі досягнення науки використовувалися б не на шкоду, а на благо людства.
Роман видається в новій редакції, зробленій автором після війни.
— Блискуче! — вигукнув захоплено Ридан. — От що значить володіти предметом! Знаєте що? Ви зараз спростували одне з основних заперечень моїх противників. Вони міркують так: електромагнітні хвилі поширюються з швидкістю триста мільйонів метрів на секунду, а нервові збудження — з швидкістю всього кілька десятків метрів; виходить, нервове збудження не може бути електричним явищем. Але тепер зрозуміло, чому відбувається уповільнення: на настройку кожної ланки нерва потрібен час! О-о, це дуже важливе відкриття, запевняю вас! Виходить, у синапсах треба шукати органи настройки… Стривайте, що ж це я! У нас же є знімки нейронів! І якраз сьогодні мали сфотографувати препарати, забарвлені новим способом. Справа в тому, що ці тонесенькі волокнини, які оточують тіло нервової клітини, надзвичайно погано піддаються забарвленню і тому здебільшого майже не помітні. — Він кинувся до столу і почав ритися в його шухлядах. — Що за чорт! Нема цих знімків. Доведеться подзвонити Муттеру.
Матуся серед багатьох інших обов’язків відав усією фотографічною справою в інституті. В його розпорядженні була фотолабораторія і фототеки всіх дослідних лабораторій. У красивому бюро з безліччю шухляд з номерами і написами в алфавітному порядку лежали тисячі знімків, старанно розсортованих по конвертах. Сувора система, зручний порядок з’являлися скрізь, до чого доторкався цей великий артист організаційних справ. Муттер жив у цьому ж провулку, навпроти інституту.
— Нема сьогоднішніх знімків? — відповів він Риданові. — Зрозуміло, вони сохнуть у фотолабораторії. Ключ у мене, зараз прийду і знайду.
Огляд інституту був припинений. Ридан і Тунгусов, обидва збуджені цікавою розмовою, повернулися у квартиру професора.
— Ну, дівчата, — радісно вигукнув професор, входячи до їдальні, — здається, мої справи налагоджуються! Микола Арсенович на ходу робить одне відкриття за одним і скоро вже напевне винайде генератор біопроміння! Я думаю, що для цього йому варто лише напитися чаю, закусити…
Дівчата сміялися, прибираючи зі столу книжки і зошити.
— Що це ви вивчаєте? — спитав Микола.
— Німецьку мову, — засмучено зітхнула Наталя. — Страх яка важка! Якби не Галя, нічого б не засвоїла.
Нова думка раптом виникла в голові Миколи.
— А ви добре знаєте німецьку мову, Ганно Костянтинівно?
— Вона вільно говорить по-німецьки, — із заздрістю відповіла за неї Наталя, виходячи з книжками з кімнати.
Ридан у кабінеті говорив з кимось по телефону.
— У мене є до вас серйозне прохання, — тихо сказав Микола Ганні.
Та мовчки звела на нього трохи здивовані очі, і Микола мало не знітився під цим поглядом. Він вийняв блокнот.
— Зараз я напишу вам сім літер латинським шрифтом. Це ключ до шифру, який треба розгадати… — Він коротко розповів історію таємничих літер. — Можливо, вам допоможе знання німецької мови, хоча це сумнівно. Мій кореспондент — очевидно, друг, а не ворог, — сказав, нібито це щось усім нам добре знайоме. Я зрозумів так, що для розшифрування ніяких спеціальних знань не потрібно, треба тільки догадатися.
— Розумію, — серйозно відповіла Ганна. — Давайте, подумаю.
Микола написав на аркушику літери, що мучили його, і передав Ганні. В цей час у кабінеті залунали голоси.
— Це Матуся, татів помічник. Ми його так прозвали: його прізвище Муттер. Я думаю, особливо ховати цей напис не варто?
— Звичайно. Навпаки, хай угадує, хто хоче. Не треба тільки говорити, в чому справа.
Ганна поклала папірець на стіл. Ридан влетів у їдальню, розмахуючи пачкою фотографій. За ним, як кулька, вкотився Матуся.
— От, Миколо Арсеновичу, познайомтесь. — Він відрекомендував їх одного одному. Дивіться, які прекрасні результати. Оце забарвлення! Вийшли волокна, яких я раніше не бачив. Тепер у їх розташуванні немовби і якась закономірність…
Микола уважно розглядав одну фотографію за одною. Тут були зображені у збільшеному вигляді нейрони різних форм, сплетені між собою.