Хвороба Кітахари
- Автор: Рансмайр Кристоф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-70-3
- Переводчик: Максим Солодовник
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хвороба Кітахари». Краткое содержание книги:
Неоднозначність, багаторівневість месиджу — невід'ємна складова творчості видатного австрійця — відчуваються тут навіть гостріше, ніж у всесвітньо відомому «Останньому світі», даючи читачеві змогу по-справжньому заглибитись у пронизливу красу і своєрідну ліричність життя персонажів цього виразно кінематографічного тексту, який тільки на перший погляд може здаватися просто новим етапом авторської гри із жанром «альтернативної історії».
Очі самого Моррісона ховалися за шліфованими лінзами офтальмоскопа, але його відкритий рот був так близько, що Берінг вловлював запах чужого дихання.
— Фовеальний рефлекс ослаблений… метаморфопсія… набряки сітківки, що зливаються… субретинальний ексудат… — поки промінь щілястої лампи ковзав очним дном пацієнта, Моррісон почав у загадковому монолозі бурмотіти назви симптомів та рефлексів, ніби складаючи з цих слів мозаїку хвороби: — Точки просочування в макулярній зоні… центральне вогнище праворуч, парацентральні — праворуч… Мікропсія… Виражена скотома…
Берінг не розумів ані слова. Він думав про кузню. Такі ж розмови з самим собою він вів, перевіряючи елементи зіпсованого механізму. Як же він втомився. Сонно дивився на світло: тінь за сліпим склом. Тінь у кризі. Напевно, і батько, коли зір рік за роком слабшав, теж учився бачити світ таким відчуженим, таким нерозбірливим і проклинав те, що бачив: Прочитай-но цю трикляту листівку, я сам не розберу. Що написано на цій коробці, на цьому плакаті, я не бачу, чорт забирай. Читай вголос.
— Ретинопатія… Chorioretinitis centralis serosa…
Тепер бурмотіння Моррісона звучало як латинські літанії з молитовника ковалихи.
— Агов, не засинай. Ти що, спиш із розплющеними очима? От же ж — спить із розплющеними очима. Ану, засукай рукава вище, хлопче. Мені потрібна твоя рука.
Не змінюючи пози, нахилившись уперед, до світла, Берінг закатав рукав куртки, укол ін'єкційної голки він ледь відчув.
— Це просто барвник. Спеціальний барвник, — почув він голос Моррісона, відчуваючи, як щось крижане й пекуче розтікається жилами. — Контрастна речовина. По вені, через серце і сонну артерію, вона потрапить прямо до твоїх очей, і мені буде краще видно дірки у нижніх шарах твоєї сітківки. Цілком безпечний фокус. Пожовтієш на кілька годин. Пожовтієш, і все. Потім барвник розчиниться у системі кровообігу. Кров знову відмиє тебе до білого… Тепер поклади голову на плече; на плече, чуєш?..
Берінг слухався. Відкинувся назад. Заплющив очі. Дірки у сітківці. Значить, все-таки дірки. Він відчував, як на лобі проступає піт.
Декілька хвилин чути було лише дихання санітара й шум дощу. Потім Моррісон знову наказав йому дивитись у лінзи. На світло.
— Ну от, — сказав він, і кожне слово Берінг відчув як холодний подув на лобі. — Червоні хмарки. Чіткі червоні помутніння. Не рухайся. Сиди спокійно.
— Хмарки? — проговорив крізь зуби Берінг. Важкість голови, важкість мозку, очей, скул притискала підборіддя до підставки і не давала розтиснути щелепи. — Які хмарки?
— Грибовидні. Грибовидні хмарки, — сказав Моррісон. — Або медузи. Бачив колись, як медуза пропливає у сутінковій морській глибині?
— Я ніколи не був на морі.
— Дуже виразні. Чудові. — сказав Моррісон, і в його голосі було щось від радості першовідкривача. — The Smokestack Phenomenon. Димова хмара… Ніколи не був на морі? Але японські кадри бачив? Грибовидну хмару Нагої? Медуза, хмарний гриб. Сам обирай, яке порівняння тобі більше подобається. Набряки твоєї сітківки, плями у твоїх очах однаково схожі на те й на інше. Форма медузи або гриба — типова ознака.
— Ознака чого? Що з моїми очима? Що це за хвороба? — Берінг мимоволі випростався, а санітар уже не став повертати його в скарлючену позу, прибрав лінзи, підвівся і вимкнув лампу. Дія анестетику помалу слабла, туманна пелена рідішала, але обличчя Моррісона поки що бачилося Берінгу світлим овалом з темними плямами рота й очей.
— Хочеш знати, чим ти хворієш? — сказало розпливчасте обличчя. — І питаєш мене? А питати-то треба себе, хлопче. На що дивиться такий, як ти? Що не йде в такого, як ти, з голови? Я бачив такі плями в очах піхотинців і снайперів, в людей, які наполовину поїхали глуздом у своїх протитанкових ровах або тижнями лежали в засаді за ворожими позиціями і перехрестя прицілу ввижалося їм уже і в дзеркальці для гоління, розумієш?
Страх, або ненависть, або залізна пильність — ось що проїдає цим людям дірки в очах, дірки у сітківці, негерметичні ділянки, точки проникнення, крізь які просочується тканинна рідина і, скупчуючись між оболонками очного яблука, утворює рухомі грибовидні хмарки, дірки в погляді, — називай як хочеш, тьмяні плями, що поступово зливаються і затемнюють поле зору.
Але ти?.. На що витріщаєшся такий, як ти? Ти ж не окопний солдат і не снайпер-одинак. Чи ні? У себе там на верховині, в Моорі, ви ж хіба що буряками та камінням кидаєтесь. На буряки витріщаєшся? Чи ворога тримаєш на прицілі рогатки? З нареченої не спускаєш очей? Не казись. Хай там що, кидай це діло. Дивись куди-небудь іще.