Блакитне мереживо долі
- Автор: Тайлер Энн
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-75-3
- Переводчик: Анастасия Климова
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Блакитне мереживо долі». Краткое содержание книги:
— У мене не було ні рушника, ні мила, нічого, — прошепотіла вона. Її шепіт все одно прозвучав занадто голосно, тому Джуніор нахмурено шикнув. Поки її не було, він роздягнувся. У кутку кімнати стояло маленьке квадратне крісло, а перед ним — пуф. Більше меблів у кімнаті, окрім невеликого комода і вузького ліжка, не було. Він влаштувався на кріслі, як міг, і накрився своїм пальтом. Лінні стояла посеред кімнати і дивилася на нього, відкривши рот.
— Джуні? — покликала вона.
— Я втомився, — відповів він, — мені завтра рано вставати на роботу, — і відвернувся в іншу сторону, міцно заплющивши очі.
Спочатку не було ні звуку. Потім зашурхотів одяг, клацнули защіпки валізи, знову якийсь шум. Нарешті настільна лампа погасла, він розслабився і розплющив очі.
— Джуніоре?
Він зрозумів, що вона лежала на спині, її голос плив угору.
— Джуніоре, ти на мене злишся? Що я не так зробила?
Він знову заплющив очі.
— Що я зробила не так, Джуніоре?
Він навмисне почав дихати рівно і глибоко, і вона більше не запитувала.
11
Що Лінні зробила не так?
По-перше: вона не сказала, скільки їй років. Уперше, коли він її побачив, вона сиділа на покривалі для пікніка з близнючками Мері і Мартою Моффат — обидві були старшокласницями, і він подумав, що вона з ними одного віку. Яка дурість із його боку. Він одразу мав усе зрозуміти — з її простого ненафарбованого обличчя, довгого розпущеного волосся і з того, як вона пишалася своїми ознаками дорослості, особливо грудьми. Вона постійно до них торкалася, наче перевіряючи: на місці? Але це справді були великі груди, притиснуті ліфом сукні у горошок. А ще на ній були босоніжки на високих підборах. Може, через них він вирішив, що вона старша? Ніхто у тринадцять років не носить таких підборів.
Він прийшов туди з Тіллі Гоудж лише тому, що дівчина сама його запросила, тому жодних зобов’язань перед нею не відчував. Джуніор підійшов до великого столу, який аж прогинався від кількості їжі, взяв печиво з патокою і підійшов до Лінні Мей. Нахилився, що виглядало наче поклон, і простягнув печиво.
— Це тобі, — сказав він.
Дівчина підняла очі, які виявились прозоро-блакитними.
— О! — вигукнула вона і взяла печиво.
Сестри Моффат одразу напружилися, вирівнялися і почали уважно спостерігати: що ж буде далі? Лінні опустила очі, відкусила шматочок печива і повільно облизала кожен палець. Пальці Джуніора теж були липкими, треба було брати імбирне печиво. Він дістав хустинку, витер руки, не відводячи від неї погляду, і дав хустинку Лінні. Вона взяла, не дивлячись йому в очі, витерла руки і віддала хустинку назад, а потім знову відкусила шматочок.
— Ти теж баптистка? — запитав він.
Цей пікнік влаштовувала церква на честь травневих свят.
Дівчина кивнула, жуючи печиво й опустивши очі.
— Я ніколи тут не був, — сказав він, — покажеш мені, що до чого?
Лінні знову кивнула, і на мить здалося, що на цьому все і закінчиться, але дівчина піднялася, невпевнено і розгублено — вона сиділа на сукні, і вона трохи зачепилася за підбори, — і пішла з Джуніором.
Сестри Моффат здивовано дивилися їм услід. Лінні продовжувала їсти своє печиво. Там, де подвір’я церкви закінчилося, і почався цвинтар, дівчина зупинилася і переклала печиво в іншу руку, а липкі пальці знову облизала. Джуніор ще раз запропонував їй хустинку, і вона її взяла. Він було подумав, що так може продовжуватися вічно, однак дівчина загорнула печиво у хустинку і віддала її Джуніору. Він швидко запхав її собі до кишені, і вони пішли далі.
Якби він уважніше слідкував за ситуацією, то помітив би, що все у ній кричало: «Тринадцять!». Але тоді йому це навіть не спало на думку. Він був не з тих чоловіків, які розбещують дітей.
І все-таки, мусив зізнатися, він помітив, що вона торкалася своїх грудей. Він подумав, що це такий звабливий жест, а треба було подумати ще раз і зрозуміти, що насправді це дитячий жест. Вона, мабуть, не могла повірити, що вони у неї з’явилися.