Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
Середземноморська орієнтація трьох ареалів за цих обставин веде до кількох можливих сценаріїв. Найімовірнішим є завоювання та об’єднання зі сходу азійським ареалом. Перська навала на Єгипет наприкінці VI ст. до н.е. і на Грецію на початку V ст. до н.е. могла бути передвісником цього процесу, який швидко обірвався через греко-перські війни. Александр замислив цей план, але йому не судилося здійснитися через його смерть і чвари діадохів[17]. Не відбулося найімовірніше, яке могло б провіщати арабську навалу в VII-VIII ст. і турецьку в XV-XVI ст. Могли здійснитися й багатополюсні сценарії, але не здійснилися, як не встановилася й олігополярна система. Щоправда, ці сценарії були безкінечно неймовірними з огляду на реалії трьох ареалів. Найслушніший сценарій передбачав зіткнення двох або трьох, не більше, політій, здатних відігравати свою роль на середземноморській трансполітійній арені. Фактично, ІІІ ст. до н.е. позначено двобоєм між Римом і Карфагеном, перша половина ІІ ст. до н.е. — боротьбою Риму й Македонії паралельно з суперництвом Риму й Сирії. Єгипет впав у 30 р. до н.е. Галли завойовані наприкінці першої половини Іст. до н.е. Трансполітійні ігри з двома, трьома або чотирма дієвцями непереборно ведуть до однополярної системи. Четвертий сценарій, який не був необхідним, але який історія запровадила в очевидний спосіб, пояснює політичне об’єднання Середземномор’я, проте він не дає змоги пророкувати навіть у ретроспективі, що останнім переможцем у цих турнірах мав бути Рим.
Якщо взятися за ущипливе питання історичної долі Риму, то можна полегшити собі справу, поділивши його на «як» і «чому». Питання «як» стосується піднесення Риму як середземноморської сили, здатної об’єднати весь басейн у стабільній імперії. Можна знайти слушні відповіді на це запитання, якщо знову ж таки сформулювати його в термінах транс-політійних систем. Якщо не брати до уваги початкову фазу його історії, то протягом царського періоду з 759-го до 509 р. до н.е. Рим завжди був утягнутий у двополярну гру, нестабільну за своєю сутністю та підпорядковану обмеженню на кшталт «усе або нічого». Упродовж століть він вів смертельні війни, з яких завжди виходив живим. Чергування двополярних ігор виражається в розширенні римської потуги послідовними колами мірою того, як попередня перемога приводить його до зіткнення з новим, більш далеким викликом. Цей процес був надзвичайно довгим і повільним, оскільки підкорення Італії зайняло близько п’яти віків до завоювання грецької Південної Італії в 274 р. до н.е. На об’єднання Лаціуму пішла половина цього часу. Тільки в 509 р. до н.е. Рим стає на чолі латинської конфедерації з трьох десятків полісів. Річ у тім, що політичному об’єднанню довелося долати олігополярну гру сільських полісів і відбуватися зсередини, що майже неможливо. У подальшому процес зовсім не прискорюється, але його результати стають уже помітнішими. У 509-343 рр. до н.е. Рим веде і виграє війни проти етрусків, вольсків, еквів, галлів з долини річки По. Три війни ведуться в 343-280 рр. до н.е. в Абруцці проти самнітів: кінцева перемога приносить Римові панування над Середньою Італією. Війна проти епірського царя Пірра в 280-274 рр. до н.е. завершується приєднанням Південної Італії, висадкою на Сицилії та зіткненням з карфагенською Сицилією, що призводить до першої Пунічної війни в 264-241 рр. до н.е. Діставши контроль над Італією, Рим завойовує спершу Західне Середземномор’я в боротьбі проти Карфагену, згодом відвойовує Східне Середземномор’я в трьох елліністичних царств, перш ніж заходитися завойовувати Європу, хоча він майже одразу зупинився, обмежившись Рейном і Дунаєм.
17
Воєначальники Александра, які сперечалися за імперію по його смерті. — Прим. пер.