Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
Аналізу можна піддати три вірогідних напрямки, у тому числі морфологію. Типова будова Греції, з якою слід рахуватися, — це поліс (у розумінні місто-держава або поселен-ня-держава). В ньому немає нічого оригінального, оскільки сільські поліси зустрічаються на всіх континентах. Але типова індоєвропейська будова — плем’я, а не поліс. Типова племінна структура збереглася в Епірі, Македонії, Фракії та в деяких віддалених районах Пелопоннесу. Не можна твердити, що елліни були винятком серед своїх двоюрідних родичів і родичів-предків. Чому історична Греція мешкала в містах-державах? Гіпотеза про те, що поліси можна було винайти в Греції, ґрунтується на концептуальному плутанні морфології, політії та політичного режиму і дає зрозуміти, що йдеться про подвиг, на який був здатний тільки грецький народ, тоді як поліс — найпоширеніша й найбанальніша річ у світі, як обличчя племені та громади. Простіша і слушніша гіпотеза полягає в тому, що цьому регіонові поліс був знайомий ще з неоліту, а грецькі племена, які з’явилися тут близько 2000-х рр. до н.е., прийняли тубільну будову, захопивши сільські поліси, можливо, тому, що прибували вони розсіяними масами і негайно осіли. Цю гіпотезу не можна довести напряму за відсутності документальних свідчень. Однак, якщо розшифрувати археологічні та епіграфічні пам’ятки в світлі цієї гіпотези, легко переконатися, що мікенці жили в полісах уже з XVI ст. до н.е. Отже, не має значення, що ми не в змозі довести це щодо кількох попередніх століть. Поліс — це грецька константа, від Мікен і аж до Візантії, коли на перехресті V і VI ст. гору бере азійська будова міст-князівств.
Місто-держава мало найглибші та найрізноманітніші наслідки, не в тому сенсі, що воно викликало їх, як причина продукує свій наслідок, а в тому, що воно відіграло в низці грецьких феноменів роль чинника і змінило перебіг окремих процесів у оригінальному напрямку. Міста-держави стихійно утворюють олігополярну трансполітію, бо вони полягають переважно в «політизації» племінної структури, сегменти якої стають суверенними на потрібному рівні сегментації. Олігополярна трансполітія міст-держав опирається так само, як і плем’я, ендогенному політичному об’єднанню. Потрібно було дочекатися македонців і Філіпа, щоб силою включити поліси до царства. Тривале існування трансполітії закладає підвалини двох вирішальних структурних рис для культурних процесів. Це, з одного боку, найсприятливіша умова для культурної діалектики тем і варіацій. А з іншого — воно стихійно створює федеральну структуру, яку ніхто не може контролювати.
Другий наслідок можна вивести з тісного ототожнення поліса й політії. У племені роз’єднання між цими двома реаліями повне. А тут поліс — це політія, що чималою мірою сприяло змішуванню цих двох формувань, яке ще більше полегшувалося близькістю понять «місто» і «місто-держава». Ототожнення морфології та політії в конкурентній трансполітії має доводити дух незалежності аж до найбільш вразливої осібності. Такі настрої мають полегшувати концентрацію соціальної енергії на прагненні незалежності та здатності до неї, про що свідчать греко-перські війни, політичні промови Демосфена чи той факт, що для греків «свобода» ототожнюється з «незалежністю від політії». Вони стимулюють також змагання, які можна бачити в чистому вигляді в різних загальногрецьких іграх.
Можливо також, що ці маленькі світи зі своїми центрами, де розподіл земель між громадянами — основоположна й ритуальна операція і де землі привласнюють приватним шляхом, сприяли в дуже тонкий спосіб зародженню виключно грецької дисципліни — геометрії, тоді як математика повсюдно представлена арифметикою. Точніше можна стверджувати, що політичний режим у всіх містах-державах на всіх стадіях розвитку є або прагне бути олігархічним: громадські справи народ віддає в порядкування еліті, але під власним контролем і під страхом бунтів у разі поганого керування. Коли елітою, як у цьому випадку, є аристократія, то наслідки цього мають прямий сенс для визначення гарного життя, яке може бути однаковим тільки там, де еліта складається з купців, підприємців, освічених людей і чиновників. Це також режими з демократичними нахилами й імовірністю, що провіщає домінування політичного життя через протистояння між олігархами й демократами. Політичне життя стає від цього активним, жвавим, різноманітним, що повинно було сприяти розвиткові ораторського мистецтва.