Посланець
- Автор: Ячейкин Юрий Дмитриевич, Поплавський Петро
- Серия: Посланець #1
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Посланець». Краткое содержание книги:
Шеєр подивився туди, де знаходився Лютке: той квапливо виймав касету з фотокамери літака.
Скориставшись цим, Петерсон переключив керування на автопілота і відстебнув ремені. Блискавичним рухом полоснув Шеєра ребром долоні по очах. Другим ударом збив його на приладову дошку, і гауптман важко осів, втративши свідомість. Карабін парашута зачепився за приладову дошку, і в кабіну рвучко випорснув білий шовк. Петерсон кинувся до непритомного Шеєра, щоб оволодіти пістолетом, але не встиг: Лютке вистрелив йому у спину.
— Костянтине Васильовичу! — заволав. — Товаришу капітан!
Відповіді не було.
Сорокін озирнувся на забитого Петерсона: по його парашуту гуляв вогонь…
Він діяв швидко і рішуче — знав: кожна секунда важить: Звільнив капітана від його розчахнутого парашута, одягнув на нього свій, прив'язав. до ременів і пасів фото-касети, заздалегідь вийняті з літака, фотоапарат і кінокамеру. Причепив фалу до скоби парашута і виштовхнув непритомного Калину з літака. Бачив: парашут розкрився.
Задихаючись в ядучому диму, він кинувся до парашута стрільця-радиста, але вже було пізно: палаючим смолоскипом упав літак на кручі, вибухнув, розкидаючи по схилах вогняні уламки…
… Хейніш навіснів, волаючи в трубку:
— Алло! Майор Готтфрід? Я Хейніш! До мене дійшла жахлива вістина… Це правда?
Голос майора бринів глухо:
— Окрім фоторозвідника, на базу не повернувся один «месер». Загинув Зігфрід Гюде…
— Я вас питаю про Адольфа Шеєра! Він живий?
— Хтось вистрибнув. Один із чотирьох, що були на борту…
— Хто це був?
— Невідомо, але це не має значення.
— Що ви мелете?
— Його розстріляли росіяни в повітрі. Приземлився труп…
— Ну, майоре, я вам не заздрю…
— Я теж дуже шкодую…
— Ви ще дужче пошкодуєте!
— Не думаю, — спокійно відповів Готтфрід.
— Ви наївна людина, майоре, — засичав Хейніш. — Гадаєте, матимете справу зі мною? Та вас за Шеєра розпинатимуть у самому Берліні! Утямили?
— А мені що? Я виконував наказ.
— Який ще наказ?
— Рейхсміністра пропаганди і ОКВ! Я не погоджувався на виліт, то Шеєр наполіг і вручив мені свій офіційний припис.
— То він у вас?
— Ще б пак! Я собі не ворог…
— Це міняє справу, майоре… Де його машина?
— Тут, під охороною.
— Добре! Зараз я пришлю до вас Віллі Майєра. Матимете справу тільки з ним. Зрозуміли?
— Ясно, пане оберштурмбанфюрер. Тільки Майєр, і більше ніхто!
— Ви мене правильно зрозуміли, майоре…
Оберштурмбанфюрер звівся і сам відчинив двері до приймальні.
— Віллі! — погукав. — Негайно їдьте на аеродром і приженіть машину Шеєра. Огляньте її ретельно! До канцелярії Геббельса приготуйте шифрограму приблизно такого змісту: «Спеціальний військовий кореспондент, гауптман Адольф Шеєр загинув під час аерозйомок у районі Владикавказа. Літак, на якому знаходився Шеєр, у нерівному бою був підбитий, внаслідок чого спалахнув і вибухнув у горах». Побалакайте з льотчиком, що був у бою, дізнайтеся про подробиці і складіть докладний звіт. І щоб відповідно! Як про героя!
— Слухаюсь, пане оберштурмбанфюрер!
Увечері фрейлейн Бергер, засмучена і враз змарніла, тихо спитала Майєра, дивлячись кудись убік:
— Віллі, скажіть правду… Він…
Майєр поквапився відповісти. Хоч не наважився сказати прямо — «загинув», але й не лишив надії:
— Літак розбився у горах. Втішних вістин нема…
Цієї миті Крістіні здалося, що в ній ворухнулося життя…
Розділ сімнадцятий
«ШЕЄРЕ! ТИ ПРОДАВСЯ БІЛЬШОВИКАМ?..»
Першого дня, — а може, і другого, і третього? — у свідомості спливав один-єдиний спогад.
… Усе бовваніло, мов у тумані, і лише. звуки мозок сприймав чітко. Чув голоси, потім бачив бійців і спочатку не тямив, що говорять про нього:
— Диви, офіцер…
— Може, мертвий?
— Де мертвий? Баньками блимає…
— Ану, подивимось, що у нього в цій коробці?
І тут жах охопив Калину: засвітять плівку! Страшним зусиллям зібрав волю і всю її вклав у пекучий хрип:
— Не чіпайте!
— Ого, забалакав російською мовою!
— Повідомте в особливий відділ… Підполковнику Іриніну…
— Що робити, й самі знаємо…
Перед ним виріс сержант з автоматом.
— Негайно!.. Повторюю: Іриніну!..
Сержант повернувся до бійця:
— Чув? Повідомиш спершу лейтенанта…
Високо, в блакитному небі кружляло кілька «мігів». Ліворуч від них, ніби поступаючись небесним простором, тулилося до гір кілька цупких хмаринок. А під горами валував чорний дим, це там, де незграбно стирчав угору хрестоносний хвіст німецького аерофоторозвідника.