Посланець

— Згадай власні слова, Густаве: «Начальник штабу авіачастини асів Люфтваффе може все!» Чи ти просто хизувався переді мною? Що ж, тоді поглянь на мій офіційний припис. Читай ось тут: «Представникам військової і громадянської влади всіх рангів усіляко сприяти гауптманові Адольфу Шеєру у виконанні його обов'язків військового кореспондента; забезпечувати за його вимогою всіма видами транспорту, в тому числі бойового…» Утямив?» «За його вимогою…» «В тому числі бойового…» А ти перепудився! Ех ти, ас… На ось, візьми собі на схов мій припис, поки я літатиму.

— Та що ти, Адольфе! Я б і так! — Однак припис взяв, акуратно згорнув і сховав до кишені кітеля. — А вигадка у тебе все-таки пречудова — інтерв'ю в повітрі! — знову пожвавішав він. — І справді блискуча… Є в тебе на плечах кебета!

До них лінивою ходою наблизився рудий унтерштурмфюрер Майєр.

— Про що у вас торг? — запитав ніби знехотя.

— Ось споряджаємо пана кореспондента в бойовий виліт! — гордовито пояснив майор. — Таки недарма його нагородили медаллю за хоробрість…

— За пана Шеєра відповідаєте головою.

— Головою відповідатимуть мої найкращі аси-винищувачі Гюнтер Зур і Зігфрід Гюде! До того ж маю спецлітак для аерофотозйомок. З запанцированим салончиком… На ньому пан Шеєр і полетить. Якраз літак готують на розвідвиліт. Ти готовий, Адольфе?

— Ще б пак! Лютке, камеру перевірив?

— Т-т-так…

— Відповідай жестами. Отже, летимо! Ясно?

Ганс Лютке розуміюче хитнув головою.

— Ага, ось і мої хлопці — Зур та Гюде! От що, панове, сьогодні будьте особливо уважні — з Петерсоном полетить пан військовий кореспондент Адольф Шеєр. Відповідаєте головою! А то, бачите, за нього вже СД турбується… Отож, пам'ятайте: в повітрі у пана Шеєра ви — служба безпеки. Ясно?

— Слухаюсь, пане майор! — виструнчилися аси, зверхньо позираючи на рудого Віллі.

— Де Петерсон?

— Уже в літаку.

— Тоді ходімо!

— До побачення, Віллі!

— Щасливо повертайся, Адольфе!

— Передай фрейлейн Бергер мій повітряний поцілунок!

Густав Готтфрід зареготав: з приписом пана кореспондента в кишені почував себе дуже впевнено.

За кілька хвилин Шеєр і Лютке вже крокували до літака з парашутами за плечима. З ними Готтфрід.

Їх зустрів лейтенант. Назвав себе Петерсоном і доповів про готовність до вильоту.

— Вернер там?

— Ні… Вчора загинув… Поведу сам, без штурмана.

Готтфрід сумно зітхнув, співчутливо похитав головою.

— Останнім часом людей не вистачає… Але нічого, у вас буде надійне прикриття, — сказав Шеєру.

— Завдання одержав?

— Одержав, пане майор.

— Зроби для кореспондента аерофотозйомки.

— Слухаюсь.

Готтфрід повернувся до Шеєра:

— Літак летить до росіян, за лінію фронту… Фотозйомка шляхів і таке інше…

«У тил, до росіян, — відгукнулось у серці Шеєра. — Випадок, якого більше може не бути…»