Черево Парижа

У тісній крамничці навколо неї були навалені кучугури садовини. Позаду на полицях лежали рядами дині: канталупи з бородавчатими рубцями, городні дині, ніби вкриті сірим гіпюром, «кюльдесенж» з голими шишками. Найкращі фрукти на виставці, гарно викладені в кошиках, скидалися на повні щічки, на личка гарненьких діточок, що виглядають з-за листяної завіски. Особливо спокусливі були персики, рум’яні монтрейлі з тонкою та світлою шкірою, як у північних дівчат, і південні персики, жовті, засмалені на сонці, мов смугляві дочки Провансу. Абрикоси лежали на моху і блищали бурштином, гарячими тонами призахідного сонця, що золотить потилицю брюнетки в тому місці, де кучерявиться дрібненьке волоссячко. Вишні, добірні, всі, як одна, нагадували вузькі уста китаянок, розтулені в усмішці; монморансі скидалися на губи товстої жінки; англійські вишні — більш довгасті та поважні; шпанська вишня — звичайна, в синцях, зім’ята поцілунками; черешні з білими й рожевими цяточками наче сміялися весело і водночас сердито. Яблука і грушки, нагромаджені серед листя папороті архітектурно правильними пірамідами, нагадували забарвленням рожевуватий відтінок ледве сформованих грудей, золото плечей і стегон, таємничу наготу. Дрібненькі червоні яблучка лежали, як немовлята в колисці; в’ялі рамбурги, кальвілі в білих сукнях, криваві Канади, каштанові, темнозеленого кольору, жовтуватозолотисті ренети з дрібними темними цяточками — у всіх цих плодів була неоднакова шкірка. Далі йшли різні сорти груш: бланкети, англійські, жовте масло, мессиржани, дюшеси, присадкуваті, довгасті, з лебединими шиями або апоплектичними плечима, з жовтими й зеленими животами, подекуди поцяткованими карміном. Біля них виставляли недокрівну ніжність незайманих дівчат прозорі сливи: ренклоди — королівські сливи — біліли кольором невинності; мірабель нагадувала золоте намисто чоток, що лежало в одній коробочці з паличками ванілі. А суниці пахли свіжим ароматом молодості,— особливо дрібні лісові, запашніші за великі садові, що відгонять нудотою поливки. Малина додавала свої пахощі до цього чистого

духу; червоні та чорні порічки й лісові горішки задерикувато сміялися, тоді як важкі грона винограду, повні п’янкого трунку, мліли в лозовому кошику звішуючи через його край свої ягідки, пожовклі від надто палких пестощів сонця.

Сар’єтта жила тут, як у фруктовому садку з його п’янкими пахощами. Дешеві фрукти — вишні, сливи, суниці,— навалені перед нею у плескаті кошики, вистелені папером, м’ялися, заливаючи прилавок соком, п’янким соком, що випаровувався у спеку. В липні, особливо в спеку після обіду, коли дині оточували дівчину сильними мускусними випарами, у неї паморочилась голова. Тоді, п’яна від них, усе більше відкриваючи косинку на грудях, ледве дозріла і свіжа, як весна, вона вабила й викликала похітливі бажання. Адже сама Сар’єтта, її руки, її шия надавали плодам закоханого життя, атласистого тепла жінки. Поряд з нею, в сусідньому рундуку, стара торговка, огидна п’яничка, виставляла самі тільки поморщені яблука, груші, обвислі, мов порожні груди, абрикоси трупного кольору, огидножовті, як старі ворожки. А молоденька Сар’єтта перетворювала свою виставку на безмежну голу насолоду. Це її уста поклали тут одну по одній рум’яні вишні, мов сліди поцілунків; це вона повиймала з свого корсажа шовковисті персики; це вона поділилась із сливами своєю найніжнішою шкірою— шкірою на скронях, на підборідді, у куточках губ; це вона переливала трохи своєї червоної крові в жилки червоних порічок. Палка вдача красуні дала змогу дозріти й налитися плодам землі, всім цим зернам, чиє кохання закінчувалось на листяному ліжку, в глибині мохового алькова — в маленьких кошиках. Аромат алеї квіток позаду її крамниці здавався надто солодким порівняно з запахом життя, що виходив з цих початих лозових кошиків та з її недбалої одежі. У той день Сар’єтта зовсім сп’яніла від мірабелі, якою наповнили ринок. Вона, відразу побачила, що мадмуазель Саже має якусь велику новину, і хотіла, щоб стара розбалакалась; але плетуха відповіла, тупцюючи на одному місці з нетерплячки: