Звіяні вітром. Кн.1

— П’ять сотень доларів,— ознаймив він.— Це ж я мав дещо придбати для місіс О’Гари з товарів, доставлених крізь блокаду. А тепер навіть на дорогу додому не лишилося.

Поки Скарлет з обуренням дивилась на порожній гаманець, їй зблиснула одна думка і враз почала набирати конкретних обрисів.

— Тепер мені в цьому місті навіть голову буде соромно підвести,— почала вона.— Ти ж осоромив нас усіх.

— Помовч, кицюню. Не бачиш — у мене голова тріщить?

— Повернутись додому п’яним, та ще у товаристві цього капітана Батлера й дерти горло на всю вулицю, а на додачу всі гроші розтринькати!

— Він надто добре грає в покер, як на джентльмена. Він...

— І що мама скаже, коли дізнається?

Джералд з острахом підвів голову на Скарлет.

— Але ж ти не розповіси матері, не будеш її тривожити, правда?

Дочка тільки мовчки стиснула губи.

— Подумай лишень, яка це буде для неї прикрість — вона ж така квола здоров’ям!

— І ще згадай, тат, як ти тільки-но вчора ввечері казав, нібито я зганьбила родину! І все через якийсь нещасний танець, що я станцювала ради грошей для поранених! Я не можу, я зараз заплачу!

— Ой, не треба! — заблагав Джералд.— Моя бідна голова цього не витримає, вона вже й так мало не лусне.

— А ти казав, що я...

— Ну годі, кицюню, годі, не май серця на свого бідного тата, він зовсім того не думав, що говорив, він на тому не знається. Я знаю, що ти вихована дівчинка, ти хотіла, щоб якнайкраще.

— І ще погрожував з ганьбою забрати мене додому.

— Ні, любонько, я б цього не зробив. Це тільки щоб настрахати тебе. Але ж ти не скажеш мамі за гроші, коли вона й без того заклопотана, що маємо такі великі видатки?

— Ні, не скажу,— навпростець заявила Скарлет,— якщо дозволиш мені залишитись тут і поясниш мамі, що то все старі пліткарки понавигадували.

Джералд жалібно подивився на власну дочку.

— Але ж це чистісінький шантаж.

— А хіба сьогодні вночі був не чистісінький бешкет?

— Ну що ж, забудьмо це все,— запобігливо мовив батько.— А як ти гадаєш — чи не знайдеться в домі у такої благородної старої дами, як міс Дріботуп, ковточка бренді? А нехай йому сто чортів!..

Скарлет обернулась і навшпиньки пройшла через притихлий хол до їдальні, де зберігалася пляшка бренді, яку вони з Меллі називали поміж себе «непритомною пляшкою», бо Дріботуп щоразу відпивала звідти ковток, коли в неї завмирало серце (чи то так їй здавалося) і її брали млості. Обличчя Скарлет сяяло тріумфом, і вона зовсім не відчувала докорів сумління, що так непорядно повелася з батьком. Тепер Джералд обстане за нею, коли ще якась інша пащекуха надумає написати щось Еллен. А сама вона залишиться в Атланті й робитиме майже все, що захоче, адже на легкодуху Дріботуп можна зовсім не зважати. Скарлет відімкнула погрібець і на хвильку застигла на місці, притиснувши до грудей пляшку зі склянкою.

В уяві її постав довгий ряд приємних видив: пікніки над шемрітливими водами Персикового струмка й біля підніжжя Кам’яної гори, прийоми й бали, пообідні танцюльки, прогулянки в колясках, людні вечері проти неділі. В усьому цьому вона тепер братиме участь, вона буде в осередді всіх розваг, оточена увагою чоловіків. А чоловіки тепер так легко залюбляються, коли тільки хоч трошки прислужишся їм у шпиталі. Тепер уже й шпиталь менше її нудитиме. Шпитальні хворі такі піддатливі на жіночі чари! Котра тямуща з дівчат, то може струшувати їх собі до ніг, як зрілі персики з дерев у Тарі, коли досить лише легенько шарпонути деревце.