Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
Скарлет тим часом наминала вафлі, байдужа до того, що робилося поруч, і коли підвела голову, почувши голосний схлип Меллі, то побачила, що тітонька Туп приклала долоню до грудей.
— Ешлі загинув! — зойкнула стара жінка, закидаючи голову назад і безвільно опускаючи руки.
— О Боже! — вирвалось у Скарлет, і вона аж похолола.
— Та ні, ні! — вигукнула Мелані.— Скарлет, швидше дай їй нюхальної солі! Зараз, зараз, тітонько, чи вам уже полегшало? Глибше дихайте! Ні, це не про Ешлі. Пробачте, що я налякала вас. Це я з радості заплакала.— Раптом вона розгорнула долоню й піднесла до уст якусь річ, що була в її руці.— Я така рада! — І знову схлипнула.
Скарлет уловила поглядом зблиск у Меллі в долоні й побачила, що то масивна золота обручка.
— Прочитай ось,— Меллі показала на листа, який випав у неї з руки.— Ой, як порядно, як благородно він вчинив!
Скарлет здивовано підняла з підлоги папірця і побачила там кілька рядків чорним чорнилом, почерк був твердий і рішучий: «Коли Конфедерація потребує крові своїх мужів, то це ще не означає, що жінки повинні відривати від серця з кров’ю найдорожчі для них пам’ятні речі. Прийміть, шановна пані, цей знак мого схиляння перед вашою мужністю і не думайте, що ваша пожертва була даремною, бо обручку викуплено за ціну вдесятеро більшу від її вартості. Капітан Рет Батлер».
Мелані насадила обручку собі на палець і замилувано подивилась на неї.
— Хіба ж я не казала вам, що він джентльмен? — промовила вона, обертаючись до Дріботуп з радісною усмішкою, хоч сльози ще текли в неї по щоках.— Треба бути дуже вихованою й проникливою людиною, щоб помітити, як тяжко мені було розлучитися з... Але нічого, я віддам натомість золотого ланцюжка. Тітонько Туп, ви повинні написати капітанові Батлеру й запросити до нас на обід у неділю — мені треба особисто подякувати йому.
У своєму збудженні ані Мелані, ані тітонька не подумали, чом капітан Батлер не подбав повернути й обручку Скарлет. Але Скарлет про це подумала, і їй зробилося прикро. Бо вона розуміла, що то не вихованість спричинила галантний жест капітана Батлера. Йому йшлося лише про те, як напроситися в гості до тітоньки, і він знайшов найпевніший для цього спосіб.
«Мене страшенно пригнітила твоя недавня поведінка»,— писала Еллен, і Скарлет, читаючи за столом материного листа, спохмурніла. Лихі вісті й справді не лежать на місці. Вона не раз чула у Чарлстоні й Саванні, що атлантці як ніхто люблять пліткувати й стромляти носа в чужі справи. Доброчинний базар був у понеділок увечері, а сьогодні тільки четвер. Котра це стара пліткарка донесла Еллен? Спершу вона запідозрила Дріботуп, але відразу ж і відкинула цю думку. Бідолашна стара сама тремтіла зі страху на своїх куцих ніжках, що муситиме відповідати за нерозважну поведінку Скарлет, отож вона нізащо не стала б сповіщати Еллєн, яка з неї кепська виявилась опікунка. Мабуть, це місіс Меррівезер.
«Я ледве можу повірити, що ти могла до такої міри забути про пристойність. Ну нехай ти, бувши в жалобі, з нерозсудливості дозволила собі з’явитися на вечірці, оскільки щиро хотіла чимось допомогти шпиталеві. Але танцювати, і то з такою людиною, як капітан Батлер! Я багато чого чула про нього (та й хто не чув?), і Полін писала мені оце на тижні, що він має дуже погану славу і що навіть родичі у Чарлстоні не хочуть мати з ним нічого спільного — звичайно, за винятком його прибитої горем матері. Він чоловік глибоко зіпсутий, він може скористатися твоєю молодістю, твоєю невинністю, щоб знеславити тебе й зганьбити в очах товариства — і тебе, і твою родину. І як могла міс Дріботуп настільки знехтувати свій обов’язок щодо тебе?»
Скарлет глянула через стіл на стару леді. Та впізнала почерк Еллєн і вже відкопилила пухкі губки, як дитина, що злякалася нагінки й сподівається відвернути її слізьми.
«Мені аж серце крається, що ти могла так легко забути вихованість. Я думала була зразу наказати, щоб ти верталась додому, але вирішила, нехай уже твій батько дає тобі раду. У п’ятницю він буде в Атланті й переговорить з капітаном Батлером, а тоді забере тебе додому. Боюся, чи не поставиться він до тебе надто суворо, хоч і як я його благала. Сподіваюся і вірю, що ти так бездумно повелася тільки через власну молодість і легковажність. Ніхто більше, ніж я, не прагне прислужитися нашій священній Справі, і я хочу, щоб і мої дочки поділяли ці мої почуття, однак ганьбити себе...»
Далі й далі снувалася ця думка в листі, але Скарлет не дочитала до кінця. Вперше у житті вона не в жарт злякалася. Вся її нерозважливість та зухвалість де й ділися. Скарлет відчула себе такою провинною, як ото було з нею в десятирічному віці, коли вона за столом жбурнула тістечком у Сьюлін. Тільки подумати, щоб її завжди така лагідна мати отак гостро картала дочку, та ще й батько приїжджає вимагати пояснень від капітана Батлера! Становище таки було справді серйозне. Коли Джералд розходиться, легко його не укоськаєш: цього разу не оминути покари, забравшись, йому на коліна, не поможуть їй ні ластощі, ні химери.