Замирення
- Автор: Вандермеер Джефф
- Серия: Південний Округ #3
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-56-5
- Переводчик: О. Смольницька
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Замирення». Краткое содержание книги:
«Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав!»
Почулися страшний удар і хрускіт, коли він повалився на землю.
25. КЕРМАНИЧ
Це спіткало Керманича в найекстремальніший момент — майже нездатного рухатися, неспроможного мовити бодай слово, — у приголомшливому відчутті пов’язаності з іншим — із відчуттям, що немає двох окремих речей, бо навіть у скупому розкладі директорки можна було знайти начерк деякого більшого візерунку. Та все ж таки тиск дедалі дужче давив, і він відчував гострий біль, такий біль, який скоро його не полишить, якщо взагалі полишить, і в тілі зазвучала гучна музика, незрозуміла Керманичу, а він ковзався та котився гвинтовими сходами. Іноді розтягувався на них, а ліва рука безглуздо теліпалася при боці, різьблена руками його батька фігурка була затиснута в кулаку. Себе він не відчував, а сяйво проникало у рот, в очі та наповнювало всього його водночас, от ніби Збирач прискорив процес. Керманич почасти ковзався, спотикався, бо змінювався, і знав, що може сказати: уже ж він не зовсім людина.
Вітбі ще лишався з ним, старий друг, і, можливо, й навіть Лоурі був тут, хихочучи та опинившись десь на другому плані, а Керманич стискав ту свою різьблену фігурку — батькову роботу — якомога міцніше, єдиний талісман, який йому лишився. Ця машина, чи це створіння, а чи якесь поєднання того й того, здатна маніпулювати молекулами, зберігати енергію там, де бажає, здатна приховати від нас свої основні наміри та махінації. Вона живе разом з янголами всередині нього, із залишками його теруару, з натяками на рідний дім і батьківщину, куди він ніколи не повернеться, бо того дому більш не існує.
І все ж Збирач скористався таким дешевим трюком: Керманич побачив, як он там стоїть його мати, і, згнітивши серце, визнав, що це омана, котра не має над ним влади — людина, якій він пробачив, бо як не пробачити, опинившись у такому місці? Вільний, тепер вільний, бо Збирач іще не встиг його вразити, поранити ще дужчим ударом. І навіть поранений Керманич знав, що цей біль випадковий, що це не намір Збирача; просто ні мова, ні спілкування не можуть подолати розриву між людьми і Нуль-зоною. Усе, що чимось подібне, є певною підмножиною Нуль-зони й функціонує на такому примітивному рівні, що й уявити годі. Гостра травинка. Блакитна чапля. Оксамитовий мурах.
Керманич утратив відчуття часу й швидкості падіння та своєї трансформації. Він більше не знав, чи ще лишався людиною до того, як болісно, знуджуючись, повзком, чи летючи? — спускався з найстаровинніших східців до сліпучого білого світла внизу, у формі безсмертної рослини, схожої на комету, яка там реве, але зостається нерухома, і тепер має бути його рішення: чи проштовхнутися та вирватися вперед, у самісінький кінець, видертися з цієї агонії, крізь це зовнішнє випромінювання, яке наказує повернутися назад і ввійти… куди? Він не знав, хіба що біологиня так далеко не заходила, а от він — зайшов. Задалеко зайшов.
Тепер слово «Керманич» знову відмелося. Наразі він був сином чоловіка, скульптора, і жінки, яка жила у візантійському царстві таємниць.
Різьблена батьковими руками фігурка випорснула у нього з руки, з тріскотом покотившись сходинкою, затрималася на наступній, поряд зі знаками й символами, що їх залишили його попередники. Подряпина на мурі. Порожній чобіт…
Він зі свистом утягнув носом повітря, відчуваючи під лапами горіння й жар, наростання полум’я.
Ось і все, що йому залишилося, і тепер він не згине на східцях; ні, він не поляже у цій поразці.
Джон Родріґес подолав останні сходинки та й стрибнув у світло.
26. ДИРЕКТОРКА
За два тижні до дванадцятої експедиції старий мобільний телефон прибув із тобою додому. Ти не пам’ятаєш, як прихопила його з собою. Ти не знаєш, чому служба безпеки не звернула на нього увагу. Просто ось він, тут, у тебе в кишені, а потім виявився на кухонному столі. На гадку спадають звичайні підозрювані. Може, Вітбі ще дивніший, ніж тобі здається, або Лоурі посміявся у тебе за спиною. Але яке це має значення? Ти просто зранку принесла його додому.
До того часу розподіл між роботою і домівкою давно зник — ти приносиш особові справи додому, працюєш удома, записуєш важливе на клаптях паперу, а іноді й на листі, як робила ще змалечку. Бо ти почасти навіть відчуваєш утіху, уявляючи, як Лоурі отримує фото цих напрацювань у звітах; але використання цих матеріалів тобі здається трохи безпечнішим, хоча ти не можеш пояснити чому, — просто виникає підвищена чутливість «доторку», відчуття, яке з’являється від роботи зі справами, присутність, що її ти не можеш визначити чи кількісно виміряти або злічити. Ірраціональна думка, ідея, яка щойно спалахнула у тебе в свідомості, коли ти запрацювалася до пізньої ночі. Бігаєш до ванної кімнати щоразу, коли на тебе накочує — побічний ефект препарату, який приймаєш проти раку. Вибачаєшся перед прибиральником, бовкаючи будь-яку дурницю — перше, що спадає тобі на думку, окрім варіанту, що ти захворіла: «Я вагітна». Вагітна раком. Вагітна можливістю. З цього ти навіть кілька разів сміялася. Любий алкоголіку-ветеране у кінці бару! Як ви гадаєте: чи сподобається вам стати батьком?